Зразковий колгосп, планова економіка і ідеальна чистота

В’їжджаючи на територію Білорусі, в голові вимальовувалися картини ідеальних доріг, картопляних полів і біг-бордів з портретами Бацьки чи не в кожному селі. Вгадалося лише про дороги. Але по черзі.

Запам’ятайте: байки, що в Україні погані дороги через «суворий клімат» — брехня, бо правильний шар асфальту витримує зиму набагато краще, ніж кишеня крадійкуватого чиновника. Дороги в Білорусі дуже добрі, причому не місцями, а усюди — саме це впало в око, як і найперше наше спостереження. Найпершим був прикордонний перехід, і те, що білоруські прикордонники з митниками виглядають набагато більш гонорово і «європейсько», ніж наші.

До рівної траси звикається дуже швидко, але заздрість за хороший асфальт не зникла аж до кінця мандрівки. Значно збільшивши середню швидкість пересування на наших велосипедах, ми з великою цікавістю в’їхали в перше білоруське село, і бац — знову дивина! Чистота, як на промо-картинках: новенькі, і найголовніше — абсолютно однакові паркани в усьому селі. Місцева жінка, яка пригощала нас свіжень-кою водичкою, відразу розставила все по своїх місцях: «Приїжджав Бацька, влада навела марафет».

Враження наведеного «марафету» не покидало нас усі дні перебування в Білорусі. Діставшись протягом двох днів до першого великого міста Мозиря, і в принци-пі вже адаптувавшись остаточно до гарної дороги і однакових парканів, ми все ж та-ки отримали нову дозу когнітивного дисонансу. Стоїмо ми на в’їзді до більш ніж 100-тисячного міста, відкривається чудовий краєвид на гарний мікрорайон з ідеальними газонами, красивими багатоповерхівками, але в очах щось муляє, щось не те. Думали хвилин 10, аж врешті збагнули: «Стоп! А де біг-борди? Де реклама? Де врешті решт люди?». Широченні проспекти, на яких досить мало автомобілів. Один великий гастроном на цілий мікрорайон і пара невеличких магазинчиків. І це все при тому, що на годиннику 18 вечора, година пік. О’кей, мабуть центр міста точно буде заповнений людьми. Ні! Центр Мозиря о 18:30 виглядає десь як майданчик біля «Сілістри» о 6:00 ранку.

Зовсім інше враження справив Бобруйськ, де ми немов би повернулись в Україну, з хаотичними будинками, нормальним рівнем сміття і кількості магазинів. Але кажуть, це все через єврейську історію міста.

А от Мінськ склав досить сучасний образ, навіть велодоріжки були, незважаючи на в цілому не надто позитивне ставлення до велосипедистів. З’явились бігборди з рекламою «Мівіни» і МТС, побільшала кількість магазинів і навіть з’явились скупчення людей, які скромно можна було назвати словом «натовп».

Мінськ варто було вивчити більш ретельно, тому користуючись нагодою, а саме гостинністю наших друзів, Олександра і Насті, ми мали цілісінький день на відпочинок і відвідини столиці.

Не вдаючись в ретельний опис пам’яток архітектури і цікавих місць цього міс-та, а також свідомо оминаючи детальну розповідь про наступні дні нашої мандрівки, в результаті наших відвідин Білорусі, спілкуючись з жителями, як великих міст, так і маленьких сіл, ми склали собі ось такі «10 вражень від Білорусі», які звісно жодної мірою не претендують на якусь об’єктивність, це лише суб’єктивна думка людини, яка на велосипеді була в 7 країнах Європи:

1. Дуже гарна держава, як зовні, так і зсередини, чудові привітні люди, справжні брати-слов’яни. За майже тиждень перебування ми жодного разу не почули щось погане в нашу сторону, як українців.

2. Зовнішня краса, чудові дороги, чисті зупинки, відсутність сміття — все це складало якесь дивне сюрреалістичне враження. Якась така «несправжність». Україна на фоні Білорусі — реальний Бангкок якийсь. Згодом ми дійшли висновку, який вказаний в наступному пункті.

3. В повітрі буквально усюди віє духом Бацьки (це такий нікнейм в їх президента). Як сказала жіночка в першому селі «Приїжджав Лукашенко, швиденько все відремонтували». Тому і усюди таке враження — чистота ідеальна, всюди за цим суворо слідкують, бо «може приїхати Бацька». Хоча одразу питання — може такий підхід кращий, ніж українське «моя хата скраю», або «викину сміття сусідові під хату»?

4. В Білорусі склалось враження, що там якось мало «життя». В порівнянні до України реально мізерна кількість магазинів, малого бізнесу і людей. Не зрозуміло, де вони і чим займаються у вільний час. Хмельницький о шостій ве-чора не йде в жодне порівняння з центром Мінська о цій самій порі — враження, що в нас вдесятеро більше людей в перерахунку на квадратний метр.

5. А чому так? Бо, як сказала місцева молодь, влада свідомо усіма можливими способами придушує малий бізнес, роблячи ставку на великі мережі. Тому і дуже мало маленьких магазинів, фірмочок, салонів, тощо. Україна в цьому плані виграє в Білорусі з розгромним рахунком. На головному виїзді з Мінська в сторону Вільнюса ми нарахували рівно 2 заправки. Порахуйте, скільки заправок на виїздах з Києва!

6. Якщо мало малого бізнесу, то де працюють люди? Знову ж, як сказали місцеві жителі — більшість білорусів працює в державному секторі, великі заводи і фабрики і звісно ж колгоспи. А чи знаєте ви, що хороший білоруський комбайнер заробляє 2-3 тисячі доларів і їздить по селу на «Мітсубіші Прадо»? А чи знаєте ви, що розповсюджена практика, коли новому працівнику колгоспу влада дає нову хату, щоб той мав де жити? Це все правда.

7. З вищезгаданого виникає наступний пункт, в якому знову Україна, на мою думку, просунулась набагато вперед — а саме зміна влади. Сучасна Білорусь просто не виживе без Бацьки і його вертикалі влади. Україна без особливих проблем замінить президента на іншого, кількість відвідувачів в кафе в нас від цього не зміниться. А от коли «піде» Лукашенко, то я маю велике передчуття, що тоді директори колгоспів і заводів швидко заженуть Білорусь в «лихі дев’яності».

8. Абсолютно планова економіка. Іншими словами — «совок»! Сперечаю-чись з Сашком, я, як аргумент, наводжу наявність в Білорусі потужного МАЗу, БЕЛАЗу, і інших мегавиробників, на що отримую відповідь, що «склади пере-повнені», працівники там працюють 3 рази на тиждень по 5 годин, і взагалі насправді все дуже погано, бо білоруський продукт ніде крім Росії і Казахстану нормально не продається. Міф про те, що Білорусь багато виготовляє товарів в моїй голові остаточно зник, навіть «Мівіна» в Білорусі українського виробництва.

9. Білоруси підтримують Україну, це однозначно. В них немає ілюзій щодо участі Росії в подіях на Донбасі і Криму. Анексію півострова вони чітко називають анексією, і їх зовсім не треба переконувати, що в Донецьку і Луганську саме російська техніка, а не куплена в загадкових «воєнторгах». Водночас вони щиро дивуються, чому ми обрали до влади старі скомпрометовані олігархічні обличчя. На що я не мав для них відповіді, бо сам не розумію чому так сталось.

10. І останнє, я якось під час пояснення, що ми з Хмельницького, очікував, що прийдеться на мигах розтлумачувати, де знаходиться наше невеличке міс-течко. Натомість це виявилось абсолютно зайве. Більшість білорусів не те, що добре знають де ми є, але особисто неодноразово в нас були — на Хмельницькому Легендарному Базарі!

В цілому мандрівка Білоруссю склала дуже цікаве, соковите і неоднозначне враження. Неймовірний мікс ідеальної чистоти і пустоти, фанатичного дбання про свою державу і якась трохи несправжність цього процесу. Але головне — люди, а вони тут просто кайфові!