Вночі у Раковому гуляють п’яні та сваряться пари

Приєднався я до своїх тимчасових колег об 19:00. Хлопці уже дві години патрулювали закріплену за ними територію. Їхнім завданням на чергування було стеження за порядком у мікрорайоні Ракове та у районі Заготзерна. За період моєї відсутності, роботи у правоохоронців не було.

Почувши це, мій настрій після важкого робочого дня значно покращився. Сприяла цьому і веселенька музика, яка звучала в автівці. Пісеньки «Лісапедного батальйону» та Антона Лірника сподобалися і міліціонерам. Особливо пісня останнього про «Жигулі».

Прослухавши її, патрульні гуртом почали згадувати свої попередні автомобілі.

Поки не було викликів, я почув багатенько цікавих історій про роботу правоохоронців. Усі вони не перший рік працюють на варті закону і розповісти можуть чимало.

З особливою ностальгією вони згадували про 60-річного чоловіка, який був їхнім «клієнтом» регулярно. Кожні 2-3 дня він приходив до своєї колишньої тещі додому і лягав біля вхідних дверей. Стукаючи у двері, він вимагав від 85-річної жінки грошей на пиво чи горілку. Старенька не була в змозі навіть відчинити і прогнати його. Тому зверталась до правоохоронців. Після бесіди з ними чоловік забував про колишню родичку, але ненадовго. Він повертався знову і знову.

Нашу розмову перервав виклик. На Трудовій батько бив дитину. В міліцію подзвонила мати. Приїхавши на місце, ми піднялися на 5 поверх багатоповерхівки. Двері в тамбур нам відкрила сусідка. Вона відразу запевнила, що нам навіть не відкриють двері. Так і сталося. Передзвонивши до жінки, яка нас викликала, прапорщик Олег Козлик почув все, що про нього думає мати дитини. Вона нарікала йому на те, що патруль дуже довго їхав. Хоча від військової частини у Раковому до вулиці Трудової ми доїхали за 4 хвилини.  

– Таке у нас трапляється час від часу. Коли ми прибуваємо на місце, люди відразу миряться і любляться. Не всі хочуть мати проблеми з законом, – розповідає капітан міліції Василь Чорний.

До речі, капітану – 34 роки. 16 з яких він служить у міліції. Тому не з чуток знає усі проблеми міста та роботу правоохоронної системи. Міліціонером він хотів бути змалечку. Адже хотів гідно продовжити справу батька.

Цей виклик, який надійшов о 20:36, так і залишився єдиним за весь час чергування. А тривала зміна до першої години ночі.

Об’їжджаючи усі закутки мікрорайону, не раз бачили п’яних пішоходів. Хоч на міліцію часто скаржаться за те, що вони грубо поводяться із нетверезими особами, але у моїй присутності вони завжди ввічливо перепитували, чи все в порядку в чоловіків.

Чому так піклуються про незнайомців пояснювали, мовляв, п’янички часто стають жертвами грабіжників.  Але нашої допомоги ніхто не потребував, усі запевняли, що все у них добре і не варто за них хвилюватися.

Один із чоловіків, який був напідпитку, зупинився поспілкуватися з правоохоронцями. Він пожалівся, що його не беруть в АТО. Перевіривши інформацію про Едуарда у базі, ми зрозуміли чому «вояка» досі в Хмельницькому. Людям із кримінальним минулим і любителям наркотиків там не місце.

– Пане Едуарде, а це не вашу машину ми нещодавно розшукували,  – раптово посеред розмови запитав у мужчини інспектор ДПС Юрій Сухораб.

Старший сержант не помилився. Здалося, що вони знають практичну усіх тутешніх власників авто.

Навіть для мене нічне патрулювання було занадто спокійним. Їзда по вуличках свого району дещо втомило. Але в цьому є один дуже великий плюс – в Хмельницькому цього вечора було тихо. І не лише у Раковому. Рація у патрулі практично мовчала. Міліціянти пояснили, що так буває не завжди. Напередодні вони 5 разів виїжджали на різні події. Найчастіше траплялися сімейні розборки.

Читайте також: Як журналіст разом з об’єднаним патрулем працював на дорогах Хмельницького