Ветеран Рязанцев: У Німеччині радянським військовим наказали не мстити за злочини німецьких солдат

Фронтова дорога водила Миколу Тимофійовича різними шляхами. За роки війни він взяв участь у двох масштабних операціях: визволення Варшави та взяття Берліну.
У 16 років ще зовсім юний Микола почав воювати у складі польової полкової розвідки, де отримав першу нагороду — Орден Червоної Зірки. Тоді фронтовик врятував свого командира від загибелі і взяв у полон двох німців.
“Щоб перед наступом уточнити розташування німецьких солдатів і їхньої зброї, ми з командиром пішли в розвідку по тилові. Три дня нам довелося повзати територією шість на вісім кілометрів, вивчаючи кожен сантиметр ділянки. Тоді ми зібрали дуже багато цінного матеріалу, – згадує ветеран. – Поверталися з розвідки тією ж дорогою, що і йшли туди — через нейтральну полосу. Іншого шляху не було, оскільки все навколо було наштрикано мінами. Проте дійшовши до траншеї, де ми мали переходити, стояла кулеметна точка. Тоді мені командир наказав взяти в ліву руку пістолет, в праву гранату і, не зважаючи ні на що, повзти”.
89-річний ветеран говорить, що коли до окопу залишалося 25 метрів, біля його командира розірвався снаряд.
“Від вибуху мене осліпило, я спочатку не міг розгледіти що трапилося. А згодом побачив закривавленого командира за кілька метрів від мене, – розповідає фронтовик. – Він мені сказав взяти планшетку і будь-яким способом повернутися до своїх, бо є дуже цінні зібрані дані, які не можуть просто злетіти у повітря”.
Тоді молодий солдат взяв планшетку з відомостями та несподівано для всіх замість повзти, випростався на повний зріст і попрямував у траншею до німців.
“У руках в мене граната, пістолет, і я сам, нічого не розуміючи, йду до двох німців, – говорить Микола Рязанцев. – Я не стріляв, не кидав гранату, а просто почав на кричати на них як навіжений. Я божевільно кричав всі лайливі слова, які тільки знав, все, що я знав німецькою”.
Від того несподіваного крику ошелешені німці злякалися і, покірно піднявши руки, вийшли з окопу. Після цього солдат наказав німецьким нацистам розкласти плащ-палатку і покласти туди командира. А потім їх гнав через всю німецьку траншею, нейтральну полосу аж до радянських окопів.
“Всю дорогу до частини я не переставав кричати на німців, змушуючи їх тягнути пораненого командира. Діставшись до своїх, я віддав планшет, відразу ж відключився. Після трьох діб без сну, я заснув на місці. Мене хлопці перенесли спати в бліндаж, – додає ветеран. – А коли мене почали будити, переді мною було три генерали. Я злякався, думав, може мене звинуватять у пораненні командира. З переляку підірвався з ліжка в одному черевику. Але мені дали вмитися, одягнутися, а через 5 хвилин я вже стояв перед ними”.
Тоді юний герой отримав свою першу Червону Зірку. На все життя Миколі Тимофійовичу запам’яталися слова генералів: ти не богатир, але хоробрості і сміливості в тебе на цілих десять богатирів.
“А потім у боях під Варшавою мене ранило. Я лежав 30 днів в госпіталі непритомний. Виявилося, що за цей час в я побував у чотирьох шпиталях, але пам’ятаю тільки останній, – переповідає фронтовик.
Після одужання його призначили командиром відділення у другу танкову роту. Всю Берлінську операцію, з 27 березня і до падіння Берліну, солдат Рязанцев був у боях. Участь в Берлінській операції нагадує ветеранові про себе й сьогодні.

Вже 70 років Микола Тимофійович носить два слухові апарати. 21 квітня 1945 року у бою під стінами Рейхстагу його оглушило вибухом фауст-патрона.
“Після того від мене було менше користі. Мене контузило і розтрощило палець на нозі. Але в медпункт я не хотів. Тоді хлопці мені відрізали перед чобота і наклали гіпс. Так я з кам’яним бинтом на черевикові десять днів разом з усіма брав Берлін. Здається, жодної ночі я тоді не спав, може, лише стоячи трохи дрімав”.
Микола Рязанцев зізнається: всю війну в них виховували ненависть до німців, але вони мали причини їх ненавидіти. Лише в Хмельницькій області нацисти знищили 486 тисяч людей, ще 117 тисяч гнали в рабство. Проте, вступивши на територію Німеччини, радянським солдатам наказали: не можна мстити за злочини німецьких солдат їхнім дітям і матерям.
Ветеран згадує епізод, який не зможе забути ніколи.
“У нас був повар дядя Льоня, тоді йому було років 45. У нього в Смоленську в його дерев’яній хатині фашисти спалили батьків, дружину і двоє дітей. А він — повар на війні, змушений був годувати німецьких старих і дітей, коли ми брали під контроль чергову вулицю, – ділиться Микола Тимофійович. – Пам’ятаю, він роздає кашу німецьким дітям і не встигнувши помити котел, щоразу плаче в кутку. Дядя Льоня дізнався мені, каже: якщо я сьогодні не поплачу, завтра не зможу працювати. У мене весь час автомат на плечі, але я не стріляю в цих старих і дітей, бо я не фашист”.
Не пройшло і дня, щоб ветеран не згадував події кривавої війни. Навіть після Перемоги чоловік не міг заспокоїтися, тому постійно працював над висвітленням воєнних подій: писав статті, книги. У його доробку видана збірка “Победный март 1944 года на Подолье”, в якій автор розповідає про 25 хмельницьких героїв Великої Вітчизняної війни. На цьому Микола Рязанцев у свої 89 років не зупинився, він став ініціатором створення Алеї Слави “Герої Радянського союзу. Місце подвигу — Хмельниччина”. Минулого року її було відкрито біля Меморіалу Слави на Виставці, а нині вона експонується в Хмельницькому музеї історії міста.