«Вам ведучі потрібні? Готова працювати за їжу»

Завітавши до «ефірки», журналісти «ВСІМ» застали дівчину за роботою.  Вона приймала заявки на виконання улюблених пісень: хтось вітав рідну людину з ювілеєм, комусь було сумно їхати за кермом, і тому для підзарядку хотілося веселої пісеньки. Дехто у прямому ефірі навіть зізнавався у коханні.  

За багато років роботи у Юлії  з’явилися  постійні слухачі, яких вона впізнає по голосу. Ці люди часто телефонують на радіостанцію та передають свої привіти, діляться романтичними пригодами,  розповідають різноманітні історії.  

-З деякими слухачами ми наче «на ти». Про таких кажуть, що вони з піснею встають, з піснею й засипають. Це з тими, у яких графік прослуховування радіо співпадає з нашим, – розповідає Юлія Фролова. – Працюю ведучою радіопрограм  вже 13 років, дякуючи дядькові Попову, який його винайшов. Потрапила на радіо, звісно, ногами і на 11-ому тролейбусі. (сміється,- прим. автора). А якщо серйозніше, то по щасливій випадковості, завдяки питанню «Вам ведучі потрібні? Готова працювати за їжу». З цього жартівливого запитання все і розпочалося. У нас тут весело. Періодично з колегами притискаємо нашого директора до стіни й вимагаємо підвищення зарплатні. Шеф людина весела, тому завжди сміється та жартує разом з нами.

Для Юлії її робота – найкраща, адже вона цікава, навіть, не дивлячись на те, що майже щодня необхідно виконувати ті ж справи. Дівчина комунікабельна, тому спілкування з людьми – її покликання.

-Вдома багато розмовляти не виходить, всім заважаю. А тут постійне живе спілкування, та ще й за це зарплатню платять. Якби так вийшло, що я б не працювала на радіо, я б продовжувала мріяти про цю роботу, але через певний період все-одно б працювала. Пригадую як спочатку забувала мікрофон вмикати, але це в багатьох таке буває, до всього необхідно звикнути. Так само це стосується налаштування на ефір. Наприклад, зранку випиваю чарівного кефіру чи кави та даю собі казковий пендель, потім в дикій паніці біжу з дому на роботу. Хоча це весело. Скажу так, якщо на роботу ходити без настрою, тоді, напевно, настає момент, коли треба її змінювати. А мені моя робота подобається. А загалом у нас проблем немає, у нас завжди все ОК, звісно ж – ФМ.За роки роботи на інтерв’ю до Юлії приходило багато людей: співаки, спортсмени, актори.… Всіх не перелічити.

-У кожного нашого гостя свій життєвий шлях, свої інтереси, своя манера спілкування. Всі вони різні, так і має бути. А хотілося б у нас ще побачити гаранта нашої країни і запитати, коли ж ми будемо жити нормально. А ще б хотіла поговорити з Брюсом Віллісом, аби втратити свідомість від такого щастя.

Поза роботою, у колі навіть незнайомих людей,  Юлія така ж веселунка. Була практика у її житті ведучої різних свят. А ще, як нам вдалося дізнатися, дівчина іноді навіть складає жартівливі пісеньки.

-Мої творіння важко назвати великими піснями, хіба що дві стрічки, ну такі як є в пісні про Путіна, проте це мега-хіт. Що стосується моїх хобі, то це – радіо. А вдома я полюбляю качати прес на дивані з книжкою, справжньою. Для мене електронні книги – зовсім не те. Відпочиваю за мікрофоном, а поза ефіром полюбляю збирати колорадських жуків на дачі.  

Найбільшим щастям у житті  Юлії є її син. Хлопчик постійно радує маму своїми успіхами. Саме із Сашком радіоведуча забуває про жарти та стає серйозною матусею.

-Мій Саня – моя головна гордість. Сподіваюся, в старості перед каміном буду слухати свого сина по радіо або спостерігати по ТВ. А загалом, щоб не було в житті, яку б він дорогу собі не обрав, хочу щоб він був справжнім чоловіком, тому вчу його не проявляти агресію і вміти постояти за себе та за інших. Я йому завжди кажу, щоб ніколи не під кого не підлаштовувався, впевнено йшов до своєї цілі і тоді все вийде. Ведуча розповіла, що її оточують лише позитивні люди, а негатив вона відправляє якнайдалі. Мрій також у Юлії багато, вона впевнена, що всі вони неодмінно здійсняться.

-Мені всього вистачає. У мене є все, чого хочу. Єдине, про що часто думаю – власний пентхаус чи свій дах, адже він періодично має властивість з’їжджати від мене.  Окрім моїх любих рідних та друзів  у мене є чудові колеги, мені з ними пощастило.  Сподіваюся, якщо колись буду йти з роботи, скоріше на пенсію, то вони пустять скупу сльозу і подарують вінок, точніше великий та гарний букет квітів.