У Хмельницькому вирував ураган на ім’я Одеса

5 березня хмельничани отримали величезну порцію одеського гумору, побувавши на спектаклі режисера-постановика Ігоря Славінського з інтригуючою назвою «Ураган на ім’я Одеса». У центрі Нью Йорка вирує угаран. Повінь затопила частину Брукліна, де в невеличкій квартирі на четвертому поверсі мешкає літнє подружжя – емігранти з Одеси Міша та Маня.

Тим часом вода вже підбирається до їхніх вікон. І замість того, щоб тікати, Міша ладнає вудку і чоботи для риболовлі. Дружина відмовилася від евакуації, бо чекає на дзвінок з Одеси – від сина. Вона впевнена, що він почує про ураган в Нью Йорку і нарешті зателефонує.

Глядачі здригаються, коли у залі лунають шквальні звуки грози і вітру. І шаленого ураганного ефекту американському урагану «Сенді» (саме на основі його подій був написаний сценарій) додають неперевершені танці чемпіона світу по степу і переможця шоу «Танцюють всі» Олександра Останіна. В такт негоді він відбиває чечітку на воді так, що аж бризки летять до зали… То танцює на піску… То виконує танець зі шваброю… Саме про нього якось сказала Майя Плисецька «Я такого танцюриста ще не бачила!».

Маню, прикуту до інвалідного візка, чоловік так і не вмовив евакуюватися, тож звісно, залишився з нею… Час від часу в квартирі дзеленчить телефон, Маня кидається до слухавки з надією, що «це мій синок», але щоразу там лунають чужі голоси. То служба порятунку вмовляє подружжя покинути квартиру і евакуюватися, то помиляється номером менеджер Миксима Галкіна, невдоволений райдером, то Лариса Доліна, телефонуючи до друзів, щоб дізнатися чи все зними добре, потрапляє до Мані і Міші. І разом вони, символічно, співають «Погоду в домі»…

У такій ситуації, справді, рятує лише гумор. Одеський, добротний. В хвилини небезпеки, подружжя не лише не панікує, а, на радість публіці, так і сипле жартами та іскроментими єврейськими анекдотами.

А між тим, дізнаємося, що Маня – колишня балерина, котра так і не станцювала «птаха якому було погано чи він хворів» вмираючого лебедя, а Мішу не взяли в хор до синагоги бо в нього «не було справки про обрізання, а равин не хотів «туди» подивитися»…

Гра акторів ідеальна. Олег Філімонов, якого ми знаємо по фільмах та грі в КВК, але найбільше – як учасника гумористичних шоу на кшталт «Джентельмен-шоу», опісля вистави зізнався, що це його перша роль в театрі. Нині артист, задіяний вже в трьох спектаклях (Окрім «Урагану…» є ще «Потяг Одеса-мама» та «Ураган на ім’я Одеса 2»).

Наталя Сумська, як завжди чарівна і цікава. З перших хвилин відчуваєш, не дивлячись на гумор та сміх, головна героїня береже якусь щемливу таємницю…

Однак, ідеальна комедійна гра акторів примушує глядача забути про смертельну небезпеку, що вирує довкола, і доводиться то хапатися за животи, спостерігаючи за словесними перепалками-жартами між подружжям, то змахувати сльозу…

Чи не найзворушливіша сцена – коли Сумська і Філімонов танцюють… Вона на інвалідному візку – він як галантний кавалер – поруч з дружиною. Саме тоді їм зателефонували з радіо, дізнавшись, що емігранти не хочуть покидати затоплений район, і Міша не втримався, щоб не похвалитися колишніми успіхами дружини-балерини. «Запросіть дружину на танець» – каже ведучий. Як йому відмовиш? Він же «стільки років читав по телевізору некрологи і жодного разу не помилився». І Міша і Маня танцюють…

Водою, під вікна, їм принесе люльку з немовлям. І для Мані на той момент воно стане найбільшим подарунком долі.

Та рятувальники немовля заберуть, а старенькі і далі впиратимуться від вмовлянь покинути квартиру і чекатимуть на дзвінок. І Маня, в серцях, кричатиме, що навидить чоловіка, коли той кине слухавку, бо там лунатиме мовчанка…
Монолог Філімонова розставить всі крапки над «і». У них ніколи не було сина. Давно, після «успішної» операції лікарі видали довідку, що параліч ніг і непліддя – назавжди. Але дружина вірить в те, що її син десь існує, ця віра додає їй сил жити, а Міша, в свою чергу, підтримує цю легенду, бо Маня живе сином, а Міша живе нею…

І коли знову тишу сколихне дзвінок, жінка на колясці вкотре кинеться до телефона і зірве слухавку, то здаля лунає «Мамо, це я! Ти чуєш, мамо?!»

І до того, як сцена порине у темряву, героїня Сумської, у білому, мов у нареченої платті, зірветься з інвалідного візка і зробить крок уперед… І тут сліз стримувати не варто. Нехай в душі вирує ураган…