У Хмельницькому музеї «розчаровують речі»

«Надихнула на втілення цього проекту побачена в музеї остання експозиція. Взагалі, наш музей в привертає увагу тим, що має фонд з 80х-90х років, а це безперечно цікавий період в історії України: період драматичного переходу від планової економіки в капіталістичну. В проекті ми говоримо про речі та їх сприйняття і цінність в житті людини через призму мистецтва. Проблема в тому, що часто людям притаманно нав’язувати якісь зайві значення витворам мистецтва, але вони зазвичай упускають технічні момент в мистецтві: того як пишеться полотно, а вирізьблюється скульптура. Цей проект, це заглиблення в творчий процес, щоб музейні експонати це сприймались людьми, які звичні речі», – розповів куратор проекту Денис Панкратов.
У перший день проекту лекцію-перфоменс прочитав Дмитро Левицький. Він намагався відійти від цього дискурсу, який зараз існує в медіа та передати події в теперішній Україні через речі, які безпосередню були «учасниками» цих подій, такі як: каска з Євромайдану, малюнки дітей з АТО, інтерв’ю з військовими і тому подібне. Він вже встиг її показати в Польші, де вона називалась «Things from Ukraine (Речі з України)», але поводячи цей перформенс в Україні вирішив змінити назву на «Речі ніби з України», щоб учасники могли уявити, що вони ніби європейці, які оглядають речі, які їм невідомі.

Музей в привертає увагу тим, що має фонд з 80х-90х років, а це безперечно цікавий період в історії України

Також, в рамках проекту, київські митці привезли до Хмельницького обласного художнього музею документальний театр. У Хмельницькому за тему взяли проблематику музейного простору та відношення людей до музеїв та культури загалом.
«Такий документальний театр це місце, де ти не повинен бути політкоректним, де ти можеш ламати обмеження свого буденного сприйняття, де можна зрозуміти когось, кого ти вважав своїм опонентом. Це можливість різних точок зору в тому числі в політичному сенсі», – пояснили столичні художники.
Перед початком «вистави-дискусії» були підготовлені питання на відповідну тематику і під час гри кожен учасник міг взяти папірець з питанням і це означало що він готовий його обговорити. Все проходило в ігровій формі. Якщо таке бажання виникало у інших «акторів», то вони могли взяти стілець і підсісти до нього. В такій дискусії кожен має право відмовитись від репліки чи відповіді відвернувши свій стілець. І те, що можна сидіти не один над іншим, а сидіти поруч, і дивитись на події під різними кутами – це і є архітектура театру.
Участь в документальному театрі на тему проблематики музейного простору взяли: студентка, активіст, викладачка університету, мистецтвознавець та сама директорка Хмельницького обласного художнього музею.

Проблеи музею розбирали в ігровій формі.

Сьогодні ж, в суботу 15 серпня, в рамках проекту, заплановані обговорення мистецької акції в Одесі, де місцеві митці робили інсталяції на блошиному рику з речей, які там зазвичай люди продають. Цікавий процес який відбувається з речами кожен день, коли вони втрачають свою функцію, тому що їх постійно дуже багато виготовляється і куди вони можуть потрапити потім.
Цю ж тему продовжить Олена Михайловська – «Суспільство одноразових склянок», яка теж буде аналізувати відношення людини до речей та її відношення до перевиробництва речей та продуктів. Програму заходів завершить документальний фільм німецького режисера Харуна Парокі «Натюрморт» про процес зйомки рекламної фотографії.