У Дунаївцях попрощалася з розвідником Олегом Угриновичем

0

Не виміряти горя та сліз, які несе чужа неоголошена війна. Дунаєвеччина втратила ще одного захисника – Олега Угриновича, який загинув у зоні АТО (біля аеропорту с.Водяне).
16 червня, у день прощання з Героєм плакало навіть небо, а дунаївчани йшли та йшли до районного Будинку культури, несучи квіти та невимовний біль у серцях.
Олег пішов воювати, тому що вірив у щасливе майбутнє, у єдину вільну Україну. Він радів життю, відчуваючи велику відповідальність за тих, «хто по цей бік барикад». А ще, безперечно, вірив у перемогу та повернення до рідних. Уява не раз малювала відпочинок десь у затінку рідного саду або на риболовлі. Він був впевнений, що неодмінно настане «завтра».

Троє друзів разом і служили, і захищали Батьківщину.

Ще за годину до тієї страшної миті Олег спілкувався з рідними, повідомивши, що є важкопоранений, що всі схвильовані його станом здоров’я. На запитання: «Як у вас?» відповів коротко: «Жарко», а вже через годину його самого не стало. Разом із друзями пішов у розвідку («на роботу»). Під час виконання завдання так і троє загинули, підірвавшись на двох «фугасах». Це сталося 12-го червня.

Корені роду Олега Угриновича – у с.Зеленче. Навчався у Дунаєвецькій ЗОШ №4. Був добродушним, хорошим другом, старанним учнем, люблячим сином. Строкову службу в армії проходив з 22 червня 1995 року у Бердичеві.
Коли 29 січня 2015 року отримав повістку, не шукав виходу із ситуації, а ствердно мовив: «Піду, бо хто, як не я, повинен захищати моїх дівчат».
Спочатку було навчання у Чернігівській області в «Десні», далі – воєнні будні. Але самовідданість, мужність Олега стали прикладом для інших. Бо ж недаремно був нагороджений Грамотою, а батьки отримали подяку від командира за виховання сина.

Наприкінці травня – довгоочікувана десятиденна відпустка. Проте вона була з глибоким смутком, наче передчував, що востаннє бачить своїх любих дівчаток та рідню. Навіть одного разу промовив перед від’їздом 1 червня: «Так мені важко, наче щось недобре має статись…». «Ми будемо молитись, і все буде гаразд», – намагались відвернути чорні хмари смутку рідні.


Нехай вічною буде пам’ять про Героя! Нехай скоріше прийде мир на нашу Україну! Вічна слава Героям!

Вічна пам’ять Герою!

Валентина Байталюк,

Фото автора.
 

17 Червня, 2015 |

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів