Танкіст Іван Бабак про війну: «Земля горіла, броня плавилась. Але наш солдат вистояв і погнав німців у своє лігво»

Іван Іванович із важкістю добирає слова, пройшло 70 років потому, а він пам’ятає абсолютно все…

– Пам’ять про минулу війну – вічна, тому що ті події кривавих днів передаються з покоління до покоління. І поки народ пам’ятає про війну, він її знову не допустить, – каже Іван Бабак.

Військовий поринає у спогади і розповідає, що такої війни, як була тоді, не було до і після неї.

– Такої війни у світі ще не було, зокрема, по жорсткості, по масовому застосуванню особистого складу, техніки, по втратам таких немає. Водночас, не було і такої кількості подвигів народу, який захищав свою свободу і незалежність.  Важко говорити. Мені пішов вже 93 рік. А про ті події, які пережив я і мої ровесники, пам’ятаю.

Генерал-майор поділився тим, що понад два роки усі свої спогади навіть викладав у книжці, яка має назву  «З повагою до прожитого. Спогади танкіста».

Страшні події війни він точно відтворює у пам’яті, як і багато років тому. Згадує все – кожну битву та кожну втрату.

– Багатьом моїм одноліткам, добровольцям Червоної армії довелося пройти, як і мені, з першого до останнього дня війни, починаючи з 22 червня 1941 року до 9 травня або ж навіть 13 травня 1945 року, – розповідає Іван Іванович. – Я втрачав на фронтових дорогах  друзів, товаришів, рідних. У мене брат, 1926 року, рівно за місяць до закінчення війни, 9 квітня 1945 року загинув при штурмі. Ми пам’ятаємо, пам’ятаємо всіх 27 мільйонів кращих людей країни, які поклали своє життя за те, щоб ми далі продовжували жити, навчатися, працювати і захищати свою Батьківщину.

93-річний Іван Бабак не без гордості розповідає і про битви.

– З 23 червня 41-го року мені довелось захищати столицю нашої Батьківщини, місто Київ. Тоді ми міцно тримали оборону. Битва тривала 72 дня і 72 ночі. Фашистським військам вдалось дібратися навіть до центру міста, але 37 армія їх вигнала, розбивши три полка вщент і відстоявши свої кордони. Відтак, оборона Києва і ввійшла в історію, – ділиться танкіст. – Мені прийшлось брати участь у Курській битві, яка тривала 50 днів і ночей. У ній брала участь просто нереальна кількість особового складу, з двох сторін було близько 4 мільйонів . Німці тоді покладали надію на нову техніку, танки, літаки. Але ми не відступили, – додає ветеран.  Наказ виконувався чітко.  П’ять фронтів з нашого боку брали участь у Курській битві. Такого у світі ще не було до і після – 1200 танків зіткнулись лоб у лоб, земля горіла, «броня» плавилась. В цій битві наш танкіст, наш солдат витримав і погнав німців у своє лігво. Слава нашим солдатам!

Військовий  запевняє, що то був  початок кінця фашистської Німеччини. Ініціатива перейшла у руки Червоної армії і битва закінчилась звільненням 23 серпня 1943 року першої столиці України – Харкова.

– Деякі історики багато уваги приділяють подіям і допомозі, яку нам надавали наші союзники – США і Англія. Ви праві, «тушонка» була непогана, а танки і літаки їхні горіли в першу чергу.

Загалом битва за Україну тривала 1225 днів і ночей, у якій брали участь кращі з кращих. З війни не повернулось більше мільйона офіцерів, а усі втрати солдат складають 75 % .

– Тільки на нашій хмельницькій землі похоронені воїни понад 40 національностей. Ми тоді не розрізняли, де і хто, ми всі були воїнами, ми воювали за свободу і незалежність Батьківщини. Перемога нам дісталася дорогою ціною.