«Пройшов не один рік, перш ніж я зрозумів, наскільки трагічною була Чорнобильська катастрофа»

Валентин Максимчук – ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції першої категорії. Коли сталася трагедія він працював водієм на автотранспортному підприємстві 16854, що базується в Хмельницькому. Його разом із багатьма працівниками направляли до місця аварії. Протягом 1986-1987 років вони займалися вивезенням продовольства, будматеріалів та інших речей із електростанції та її околиць. Інколи водії і не знали, що саме вони везуть.

Хмельничанина змусили їхати на атомну станцію. Коли його дружина із сльозами на очах просила керівництво не відправляти чоловіка в Чорнобиль, то їй відповіли – «або вирушає разом із всіма, або звільняємо».

– Така тоді була політика. Партія сказала, значить потрібно робити. От я і поїхав. Близько 300 хлопців з нашого підприємства побували тоді в Чорнобилі. Лише 30 з них дожили до сьогоднішнього дня, – розповідає «ВСІМ» Валентин Максимчук.

Ліквідатор не згоден з тим, що тоді в країні була паніка. Причиною цього він вважає те, що інформація про реальну ситуацію ретельно приховувалася. За його словами, хаос можна було побачити на самій станції. А коли він виїжджав за 30-кілометрову зону, то бачив, як люди живуть спокійним і безтурботним життям. Це його дуже дивувало.

Та й сам Валентин Максимчук тоді не до кінця розумів, наскільки страшною була аварія і не усвідомлював трагічності її наслідків для мільйонів і для себе особисто. Лише з часом, коли побачив як постраждала екологія, здоров’я людей та інше, йому стало страшно. Ця аварія покалічила багато життів. Усім сказали, що за відрядження платитимуть чотирьохкратний оклад. Валентин Максимчук тоді не отримав обіцяного.   

– Аварія не пройшла безслідно. Її наслідки проявилися не відразу. Лише минулого року я зробив операцію. Я онкохворий. В мене проблеми з шлунком. Як не прикро, але усе за власний рахунок, – говорить Валентин Максимчук.

Точну вартість операції хмельничанин не називає. Але каже, що кожного місяця змушений викидати не одну тисячу гривень на медикаменти.   Валентин нарікає на бездіяльність влади. Він знає лише декілька прикладів того, коли учасники ліквідації аварії отримували житло, автомобілі чи якусь суттєву матеріальну допомогу. Хоча її неодноразово обіцяли.

– Єдині допомога від держави яку я отримую – три сотні гривень раз в рік і можливість без черги помитися в бані. Ну, і пільговий проїзд в громадському транспорті. В мене вже опустилися руки добиватися обіцяного, – розповідає Валентин Максимчук. – Коли бачиш, що допомогу отримують не ті, хто брав безпосередню участь в ліквідації, а люди «із зв’язками», то розумієш, що домогтися справедливості майже нереально.