Подорожуємо Україною. В гості до «твердих» лемків

0

Понад півстоліття, перебуваючи далеко від малої батьківщини, лемки зберігають свою культуру та звичаї. Колись ця етнографічна група українців мешкала у Карпатах, на схилах Східних Бескидів (сучасна територія Польщі та Словаччини). Та у 1940-х більшість лемків примусово переселили на територію УРСР. Та де б вони не селилися — гуртуються між собою, створюють товариства та осередки. А в місті Монастириська Тернопільської області, де община лемків досить велика, виріс цілий музейний комплекс “Лемківське село”. Якщо будете у цих краях, неодмінно заїдьте сюди. Наприклад, я під час екскурсії дізналася, що лемки дуже щирі, привітні і гостинні люди, а ще — страшенно люблять жарти, тим паче — сороміцькі. В той же час вони глибокі люди, сумують за рідними землями і пишаються своїми видатними земляками.

У музеї не лише розкажуть, а й покажуть, як жив етнос.

В урочищі Бичова на околиці міста стоять справжні хижі (так на лемківському говорі називають хати): садиба заможного селянина, будинок кравчині, майстерні гончара та столяра. Зазирніть у хатину — і ви побачити ікони та вишиті рушники на стінах, глечики та інший посуд на столах та багато інших атрибутів, притаманних побуту цих гірських мешканців. Тут можна полежати на справжній лемківській печі, доторкнутися до прялки чи швейної машинки. І більшість музейних експонатів — не реконструкція, а реальні старі речі, збережені переселенцями.
Також у комплексі є автентична криниця з смачною джерельною водою, каплиця, де під час фестивалів правлять службу, та невеличка дзвіниця. Працівники музею дозволяють відвідувачам бити у дзвони — мовляв, це ознака того, що неодмінно повернешся сюди.

Лемківські хижа (будинок).

І не лише побут представлений у музеї. Тут ви зможете побачити ґазду та ґаздиню у автентичному строї, від кашкета до керпців (капців), почути місцеву говірку та навіть співанки.
Директор музею Михайло Тиханський — “твердий лемко”, як він себе сам називає, спілкується із гостями лемківською говіркою, змішуючи розповіді про історичні і сучасні події з жартами та байками: “Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Так і ми, лемки, зогнані з усіх куточків нашой рідной Лемківщини і розселені у мальовничому краї Монастирищини. За свої гроши створили чарівний музей-скарбничку наших дідів-прадідів, в яким змогли спомнути, одродити, зберегти і примножити нашу незабутню культуру, звичаї, співучу мову і де наши діточки своїми ручками і миленькими оченятками мають нагоду притулитися до наших строїв, релігії і краси, котра привезена з далекого і рідного краю”.

У музеї зібрані автентичні меблі та предмети побуту.

Крім будиночків на околиці Монастириська, до складу комплексу входить етнографічний музей у самому місті. Це єдиний подібний заклад в Україні, в якому зосереджено найбільшу збірку пам’яток історії, мистецтва і побуту переселенців. Екскурсовод розповість про своїх відомих земляків. Наприклад, про художника-примітивіста Никифора Дворняка, картинами якого захоплювалися у Парижі, або про графіка та скульптора Василя Мадзеляна та цикл його гравюр “Лемківський іконостас”.

Лемківська архітектура славилася дерев’яними церквами.

Корисна інформація
Адреса музею (того, що на території містечка): м. Монастириська, вул.Шевченка, 59. Музей просто неба розташовується в урочищі Бичова за містечком, будь-хто підкаже вам дорогу.
Контакти музею: 03555211990355521199, email: monmuzej@ukr.net

16 Серпня, 2015 |

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів