На одне стихійне звалище менше або Як на Виставці сміття прибирали

Ми прибирали територію біля «Хмельницькгазу», що на проспекті Миру. Сказати, що ми були шоковані від побаченого, то не сказати нічого.

Місце давно перетворилось на стихійне сміттєзвалище

– Це сміття нереально просто прибрати. Тут люди роками смітили. Єдиний вихід, здається, щоб сюди загнали машину і це сміттєзвалище все згорнули, – каже учасниця прибирання Уляна.

– Тут робиться такий жах, що прибирати доведеться дуже довго, може і не за один день. Та й людей на цю територію потрібно набагато більше, – додає журналіст та активістка Валентина.

Пластикові пляшки, папірці та навіть пакети з побутовими відходами, які, вочевидь, тут викидають мешканці прилеглих будинків прямо з вікна автомобіля. Усе зібране сміття ми розділяли на пластик, скло, папір та інші дрібні відходи.

Місце, яке ми мусили прибрати – це смуга біля дороги та спуск до гаражів. Якщо поблизу дороги кількість сміття не так кидалася у вічі, то знизу на нас чекав увесь жах. Саме там знаходиться справжнє стихійне сміттєзвалище. Місце, яке не одразу помітне для людського ока, куди роками хмельничани скидали відходи та увесь непотріб. Тут ми бачили усе. Пляшки від оковитої, жерстяні банки, старі черевики, рюкзаки, шини та використані шприци.

За кілька годин прибирання знайшли навіть декілька пар взуття

Тривалий час сюди зносили і будівельні відходи. В силу того, що більша частина нашого колективу – прекрасна половина, то, бодай, підняти та донести такий вантаж нам було важко без сторонньої допомоги.

Деякі мешканці будинків проходили повз, навіть не звертаючи на нас уваги. Когось все таки це зацікавлювало, але на наші заклики долучатись, перехожі всіляко «викручувались».

– Ми взагалі не з цих будинків, – кажуть три жіночки, які якраз проходили повз, коли ми наповнені мішки виносили з ям на узбіччя.

У кількох новобудовах мешкає декілька сотень людей. Якби на суботник вийшла хоча б частина мешканців, то територію вдалося б прибрати набагато швидше.

Насправді ж, із бажанням допомогти до нас підійшла лише пані Галина та її маленький син Ілля. Хмельничанку ми зустріли, коли вона якраз йшла з пакетом зі сміттям.

– Тут немає баків і контейнерів, щоб люди з прилеглих будинків викидали. Коли йдемо у центр, то мусимо брати пакет і нести його аж до проспекту, – ділиться пані Галина. Вже через якихось півгодини жінка із сином прибирають з нами.

Приємно, що зустрічались нашому колективу люди, які хоч і дрібницями, але все ж старались внести свою частинку допомоги. До прикладу, чоловік, який працює поруч на шиномонтажі мило запропонував усім чаю. Ще один хмельничанин купив нам сміттєві пакети та усіляко підбадьорював. Бажання допомогти виявила і молода пара активістів. Хлопець із дівчиною терпляче виконували усю роботу з нами.

Самостійно та з власної ініціативи ми очистили територію від сміття. Після цього починаєш усвідомлювати, наскільки це важка праця. Однак, полегшити життя можна було б лише тим, що кожен, хто проходить повз, старався б не смітити. Відтак, почавши з себе можна було б змінити все на краще. Тільки добряче натрудившись, прибираючи за кимось, ти починаєш розуміти, що смітити ти не будеш. Адже, тоді навіть рука не підніметься.