Микола Балема: Можливо, на 25-ту річницю незалежності України будуть марширувати під мою музику

0

 Микола Панасович – художній керівник і головний диригент ансамблю пісні і танцю «Козаки Поділля». Чоловік, який присвятив роботі майже 50 років, знаний усім як композитор, автор понад десятка композицій, симфонії «Україна», опери «Вічний етап», пісні «Козацькому роду нема переводу» та двох десятків пісень на слова Шевченка. Це його виділяє з-поміж багатьох як митця. Перелік того, що створив за своє життя Микола Балема можна ще довго продовжувати. Останнє творіння  – «Марші української звитяги», які, можливо, незабаром стануть окрасою військових маршів на Хрещатику.  

Микола Панасович, що надихнуло створити марші для оркестру?

– Після початку агресії зі сторони Росії Міністерство оборони заборонило нашим  оркестрам грати музику створену ще при радянській владі, – розповідає Микола Панасович. – Я  дивувався: як так сталося, що незалежна держава живе вже стільки років, а наші військові хлопці на Хрещатику марширують під музику чужої країни. Хлопці-диригенти з оркестрів казали, що це катастрофа, адже їм немає що грати.

За 40 років керування колективом у вас зібралося чимало творів  патріотичного спрямування й маршового характеру. Які твори були відібрані до збірки «Марші української звитяги»?

– Всього відібрав 16 пісень, в тому числі і популярні  давно в Україні. Серед них є «Козацькому роду нема переводу», «На лезі шаблі наша воля», «Ой на горі там женці жнуть» та інші. З них я й зробив військові марші. Там надзвичайно патріотичні тексти, починаючи від Дмитра Павличка «Вставай, Україно!» закінчуючи повстанським маршем львівських поетів. Вся програма насичена щирим українським патріотизмом. 

Нещодавно у філармонії була їхня презентація, як вона пройшла?

– Доволі успішно. Козацькі танці ансамблю «Козаки Поділля» чергувалися з виступом військового оркестру Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Вийшов справжній патріотичний український  вечір. Днями мені зателефонували з оркестру штабу Збройний сил України, щоб я поділився  матеріалами. Ми кур’єром відправили флешку запису партитур і 10 книжок. Можливо, на 25-ту річницю незалежності України будуть марширувати під мою музику.  Ви знаєте, це було б фантастично. Наша армія б грала і співала своє.

Для керування та створення музики для такого великого колективу потрібні багато сил та натхнення. Де їх берете?

– Все від Бога. Переконаний на 100%, що без його благословення нічого не буває.  Я би не сказав, що якось спеціально сідаю і складаю. Все дуже просто. Буває, що вночі просинаюся, просто нізвідки з’являється якийсь образ, мелодія. Якось в Новоушицькому районі їхали, я побачив пагорб й наш автобус виїхав на нього і було видно плай. Це були Товтри, і мелодія одразу засіла в голові. «Красо України, Подолля!» – вийшла нормальна пісня.

В дитинстві ви жили в селі Жилинці на Ярмолинеччині. Там, як ми знаємо, не було музичної школи. У кого навчилися грати?

– Взагалі, я у п’ять років освоїв гармошку, яку привіз мені мій вуйко. Я щось там пілікав на ній і дуже хотів, як виросту, стати композитором, навіть повністю не розуміючи, що то таке (сміється-прим.автора). Дуже скоро я став своєрідною мавпочкою на всіх весіллях, мене запрошували наче веселий номер на свята. А коли мені вже було вісім років, то ходив на танці у клуб. Я був там наймолодшим. Хлопці та дівчата приходили до моїх батьків й відпрошували мене, обіцяли що будуть дивитися за мною, просили аби мене відпустили, щоб молоді грав на гармошці. Я гордився цим, нікого з дітей не пускали тоді. Коли вже пішов в школу, то кожного року з нашого села Жилинці ми їздили в Ярмолинці на збори в будинок культури. Пам’ятаю, що дуже хвилювався на цих концертах. Вже у шостому класі дядько привіз акордеон, який я також осилив.

Чи одразу вдалося вступити до  Хмельницького музичного училища?

– Так! Не знаючи нотної грамоти, я таки вступив в музичне училище, яке вже п’ять років існувало. Брали тоді учнів з музичних шкіл, але я не здався. Що я тільки там не творив, щоб привернути увагу. І співав, і стукав, і танцював. Грав при вступі фінську польку…Мене взяли. Щастю не було меж. В мене був прекрасний педагог –  Ілля Коробов. Зараз він керівник відомого симфонічного оркестру у Німеччині.  Пригадую, як він мені казав «Коля, музика – це не борщ мештами їсти, всі свої замашки сільські викидай і слухай твори Моцарта, Бетховена». Мені одразу все це не дуже подобалося, я полюбляв, коли оркестр грав. Коли вже сам написав оперу, симфонію, тоді я зрозумів, яка велична ця музика. Але скільки вже з тих пір часу  пройшло.

Кому присвячений ваш перший романс?

 – В студентські роки я мріяв створювати симфонії, опери. Я ні про які пісні навіть й не думав. У мого друга був вірш, і от так створилася музика. Це була перша спроба. Я трішки знав вже тоді ноти і на фортепіано зіграв. Я присвятив своїй дівчині Ользі цей романс, був дуже у неї закоханий. Вона також навчалася у музичному училищі й мене надихнула, а згодом стала і моєю дружиною. У 1971 році ми одружилися, а до того ще п’ять років навчалися, дружили та були на відстані, поки я навчався в уральській консерваторії. Тоді було модно десь подалі від дому їхати, щоб здалеку повертатися.

Повернувшись до Хмельницького, отримали пропозицію стати керівником оркестру ансамблю «Подолянка», який з часом став усім відомим як «Козаки Поділля». Чому змінили назву?

– Згодом, мене вже призначили художнім керівником ансамблю, і вже 43 роки я ним залишаюся. У 1988 році наш ансамбль «Подолянка» змінив назву. Це було після поїздки в Грецію. На той час люди не дуже розуміли назву колективу і взагалі про Україну мало що знали. Як почули, що ми живемо там, де Чорнобиль, то від нас як прокажених… (сміється-прим.автора). Перебираючи нові назви, будучи в Греції, я побачив монумент козакам. Порадившись з колегами, керівниками, ми стали називатися «Козаки Поділля». Ця назва для нас стала стимулом, поштовхом, щоб працювати динамічніше, адже це козацька тематика. В Україні ми єдиний такий ансамбль.

Що найближчим часом можуть побачити та почути гості у виконанні ансамблю «Козаки Поділля», завітавши до філармонії?

– 23 березня  у нашого колективу разом з заслуженою артисткою України Фатімою Чергіндзія відбудеться спільний концерт під назвою «Україно, матінко моя». Програма доволі насичена і буде цікавою як для дітей, так і для дорослих. Адже окрім нашого оркестру та балету, візьме участь дитяча студія ансамблю пісні та танцю «Козаки Поділля». Також на всіх очікуватиме чимало музичних новинок та прем’єр  як у цьому сезоні, так і у наступному. 

Довідка:

Народився Микола Балема 1 травня 1948 року в селі Жилинці  Ярмолинецького району.

Заслужений артист України, нагороджений орденом «Дружба народів», Народний артист України, нагороджений відзнакою Президента України – орденом «За заслуги» 2 та 3  ступеня, нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України. Разом колективом «Козаки Поділля» представляв культуру області та України у Латвії, Молдові, Франції, Іспанії, Греції, Болгарії, Бельгії, Нідерландах, Англії, Індії, Швейцарії, Польщі та інших країнах. Дружина Миколи Балеми – заслужена артистка України.  Ольга Василівна займається художніми постановками та костюмами у цьому ж ансамблі. Діти також творчі особистості.  Старший син Ростислав – поет та журналіст, а Богдан – композитор та керівник оркестру ансамблю «Козаки Поділля».   

3 Березня, 2016 |

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів