Ірина Мерлені: у політику йти не збираюся. Присвячу себе улюбленій справі

Ірина Мерлені розпочала останній свій робочий день із невеличкого запізнення. Прийшовши, вона відразу почала надолужувати втрачений час. Одним із основних її завдань на 10 червня було приведення усіх справ до ладу, аби залишити робоче місце у відповідному стані. Підписавши декілька необхідних документів, вона почала переглядати усі папери, які лежали на робочому столі. Не хотіла залишити незакінченою якусь справу.

Нагадаємо, Ірина Мерлені  з 14 липня 2014 року опікувалася спортсменами області. Вона розповіла «ВСІМ» про справжню причину її рішення покинути займану посаду і про свою одинадцятимісячну управлінську роботу.

– Що стало причиною рішення звільнитися з посади начальника управління молоді та спорту?

– Причина одна – переїзд у Київ. Там я відкриватиму академію боротьби та силових видів спорту імені Мерлені. Хочу повністю присвятити себе улюбленій справі. Я й не планувала довго залишатися на цій посаді і жити в Хмельницькому, хоча це і є моя батьківщина. Тут я познайомилася з багатьма чудовими людьми, які багато допомагали мені в роботі. Але тепер я вирішила змінити своє життя.

– Чи є відчуття того, що Ви не встигли щось зробити, працюючи в управлінні?

– Немає. Я майже рік жила цією роботою і віддавала їй усю себе. Робота над забезпеченням спортсменів усім необхідним і проведенням різноманітних заходів забирала багато часу. Я зробила усе, що в моїх силах. Надіюсь, мою працю оцінять хоча б по успіхах спортсменів. Хмельниччина постійно в числі кращих серед регіонів своєї групи в Україні.

– Що, на Вашу думку, потрібно змінити, аби управління працювало краще та ефективніше?

– Навіть не знаю. Просто постійно потрібно працювати і хотіти прогресувати. І успіх прийде сам. Я, наприклад, переймала досвід з інших регіонів, які завжди успішно проводять різноманітні заходи і постійно досягають успіхів у спорті.

– Ваші попередники недовго затримувалися на посаді. У якому стані Ви прийняли управління і чи багато було недоопрацювань?

– Я не хочу осуджувати своїх колег. Не маю права. Одне з їхніх не доопрацювань, які мені вдалося подолати – погашення боргів перед спортсменами. Буквально за два місяці після мого приходу їм було виплачено більше 2 мільйонів гривень, які вони витратили на відрядження протягом двох років.

– Кого бачите своїм наступником і які поради б дали йому?

– Поки я не можу сказати, хто очолить управління після мене. Хто б це не був, хочу сказати йому, аби запасався терпінням. Робота начальника – важка. Щоб бути успішним у ній і приносити користь, потрібно наполегливо працювати. Окремо хочеться виділити нашого працівника Валерія Ковзуня. Його визнавали кращим працівником управління я і усі мої попередники.

– Наприкінці квітня проходило зібрання спортивних функціонерів області, де про Вашу роботу часто відгукувалися не дуже позитивно. Часто не у зовсім коректній формі. Чи розглядали проблеми, які були озвученні на зібрані?

– Їх ми, звісно, розглядали. І там, де вони дійсно були, шукали шляхи вирішення.

– Чи не найчастіше нарікали, що гроші на відрядження видаються не перед ним, а після. Часто із великою затримкою.

– Так, це дійсно проблема. Але це не в моїй компетенції. Де могла, то допомагала. Це нормально, що гроші віддають після повернення з відрядження. Так має бути згідно закону. А те, що їх часто затримують – то так, на жаль, було завжди. І я не в силах кардинально тут щось змінити.

– Однією з проблем, про яку на зібранні говорили чи не найчастіше – дві федерації шахів. Щось змінилося з того часу?

– Все дуже просто. Як цього вимагає закон, ми підписали угоду про співпрацю лише з однією. З тою, що працювало управління і раніше. Аби не допускати конфліктів в подальшому, ми запропонували шахістам сісти за стіл переговорів. Поки процес перемовин триває.

– У багатьох склалося враження, що Ви деяким видам спорту приділяєте більше уваги, аніж іншим.

– Це невірно. Ми завжди розподіляємо кошти так, щоб усім на все необхідне вистачило. Я прийшла на роботу тоді, коли всі кошти були поділені між видами спорту. Частина вже освоєна. Коли до мене приходили люди із проханням допомогти з придбанням інвентарю чи коштами для поїздки на турнір, я вирішила зібрати голів федерацій. У тих, хто мав можливість, ми вирішили попросити поділитися своїми коштами. Були такі, що просто не встигали чи не могли освоїти всієї виділеної суми.

– Як допомагало у роботі управлінця те, що в минулому були спортсменкою?

– Раніше я знала спорт лише зсередини. І коли я прийшла на зовсім нову для себе роботу, мені було незвично. Будучи начальником управління, я могла зрозуміти, що саме потрібно тому чи іншому спортсмену.

– У майбутньому не плануєте піти у політику?

– Мені пропонували стати депутатом міської та обласної рад ще 10 років тому. Тоді я навіть не думала про це. Я жила спортом. Зараз нічого не змінилося. Я весь час приділятиму своїй академії та школі у Ніжині.

– На кого розраховані ці заклади?

– Я планую, що тут займатимуться усі: і дітки, і дорослі. Хочу, аби спортсмени мали якнайкращі умови для тренувань.

– Самі тренувати не будете?

– Я про це думаю. Хочу передати свої знання у навички наймолодшим. Хоча раніше повністю відкидала навіть думку про це. Хочу, аби мої синочки теж займалися вільною боротьбою. Надіюсь, я допоможу їм досягти вагомих успіхів.

– Активну спортивну кар’єру Ви завершили. Чи продовжуєте займатися спортом, виходите на килим?

– Я регулярно займаюсь в спортзалі. Підтримую форму. Буває, що виходжу і на килим. Але це трапляється не так часто, як хотілося б. Не завжди вистачає часу.

– Відкриття власних академії та школи задоволення не з дешевих? Звідки взяли кошти на усе це?

– Усе завдяки моїм друзям. Вони підтримують мене в моїх починаннях. Власних коштів я сюди вложити не можу. Потрібна підтримка, яку я отримую. Надіюсь, що в майбутньому подібний заклад з’явиться і в рідній мені Хмельницькій області.

– В одному з інтерв’ю Ви говорили, що одними з кращих друзів серед спортсменів є сестри Смирнові з Росії. Зараз ви якось контактуєте з ними?

– Звісно. Ми постійно переписуємось. Вони підтримують мене. Здивовані були, коли взнали про призначення на посаду начальника управління. Конфлікт між нашими державами ніяк не завадив нашій дружбі. Дівчата виступають за Україну. Вони підтримують її ще з часів Помаранчевої революції. Окрім інших спілкуюся з японськими борчинями, які по праву вважаються найсильнішими у світі. Ніколи не забуду їхніх слів про те, що вони не бояться нікого у світі, окрім Мерлені.