Хмельничанин навчає дівчат грати у справжню хуліганську гру

У свої 24 роки Василь Лазаренко уже створив сім’ю, у якій підростає трирічний син Ігор. Чоловік сподівається, що він піде по стопам батька, і у майбутньому займатиметься спортом. Але Василь виховує не лише маленького сина. Чоловік вчителює у НВК №10,  а у вільний від роботи та дому час тренує жіночу команду з регбі. У розмові із журналістами «ВСІМ» зізнався, що спорт для нього – відпочинок,  а регбі обрав через те, що вважає його по-справжньому чоловічим. У контактній грі розвивається швидкість, гнучкість, сила і розум, вважає спортсмен.   

– Чому обрав саме регбі?

– З першого по восьмий клас я займався футболом у різних дитячих командах Хмельницького. У 2005 році, коли я навчався у дев’ятому класі, мій вчитель фізкультури Олександр Мігунов запропонував мені спробувати себе у регбі. Мені сподобалося. І от я вже 10 років займаюся регбі і не можу без нього уявити свого життя.

 – Що найбільше привабило у цьому виді спорту?

– Для мене регбі – справжній чоловічий вид спорту. Де ще можна побачити, коли дві команди по 15 людей дубасять один одного на полі, а за його межами – найкращі друзі?

– Як ставляться рідні до твого вибору? Адже регбі досить травматичний вид спорту.

– На моє здивування, дуже добре. На перших своїх змаганнях я отримав серйозну травму. Під час гри я зламав ногу. Боявся, що батьки заборонять мені далі грати. Але вони тільки підтримали мене. Купили мені додаткову амуніцію для захисту, аби убезпечити в подальшому від подібного. А зараз мене підтримує моя дружина. Приходить на матчі, аби вболівати за нашу команду. В майбутньому хочу, аби і мій синочок Ігор займався регбі.

– Регбі для тебе це професія чи хобі?

– Це стиль життя. Я працюю вчителем історії та права в НВК №10. Там же я треную три групи дітей. Як дівчат, так і хлопців. На жаль, в Україна лише дві регбійні команди є професійними. Усі інші, в тому числі і Хмельницька, любительські. Усі наші гравці і тренери – фанати регбі. Вони живуть цим. Ми хочемо, аби і в нашому місті з’явилася професійна команда. Але для цього у нас немає потрібної бази.

– А як справи із жіночим регбі в Хмельницькому? Все-таки це більш чоловічий спорт.

– З 2014 року я почав звертати більше уваги на жіноче регбі. Тоді наша збірна виграла чемпіонат Європи. Я почав вивчати ситуацію в Україні. І поставив собі мету створити жіночу команду в Хмельницькому. У вересні 2014 все розпочалося із маленької групи з чотирьох дівчат. Зараз у мене є 17-18 активних спортсменок. І вони постійно зростають професійно. Нещодавно ми виграли західну зону чемпіонату України і потрапили до фінальних змагань. Також мої вихованки виграли перший чемпіонат міста серед дітей. Там вони змагалися нарівні із хлопцями.

– Які у тебе досягнення в регбі?

– Після того, як я в складі юнацької збірної України зайняв четверте місце на європейській першості мені присвоїли звання майстра спорту.  Вигравав і чемпіонат України. З 2009 по 2011 роки Хмельницький вигравав першість по регбі-7. З регбі-15 ми займали третє місце по регбі-15.

– Завдання на новий сезон вам поставили?

– Цьогоріч ми плануємо увійти до трійки кращих як по регбі-7, так і по регбі-15. Поки ми стартували вдало. У червні в нас два відповідальних матчі із головним конкурентом в підгрупі – львівським «Соколом». Для мене ці матчі будуть по-своєму особливі, адже я два роки виступав за них, коли навчався у Львівському національному університеті імені Франка.

– Що в регбі для тебе найважче? Чи стикався із якимись труднощами за всі ці роки?

– Для мене це лише задоволення. В час, коли я тренуюсь чи граю, я забуваюсь про всі негаразди. Я відпочиваю. А втома від фізичних навантажень, травми – це все неважливо, коли ти займаєшся тим, що тобі подобається.

– Чого плануєш досягти у спортивній кар’єрі?

– Перш за все хочу якнайдовше грати. Яскравим прикладом для мене є 71-річний дідусь, який є найстаршим ветераном регбі в Україні. Хочу вирости і як тренер. Зараз я навчаюсь в Хмельницькому національному університеті на факультеті здоров’я людини. Це дасть мені змогу офіційно тренувати дітей. Зараз я цим займаюсь на добровільній основі.