Фронтмент «Stanza» Андрій Журба: Додому фанати не приходять. Не можуть “вичислити”

Виступи хмельницького рок-гурту «Stanza», окрім звичайних концертів, неодноразово можна було побачити на благодійних акціях, які проводилися у підтримку військових, які знаходяться в зоні АТО. Але про самого Андрія не багато інформації є в Інтернеті та у газетах, хоча люди розповідають, що він доволі веселий, відкритий та комунікабельний.

На пропозицію зустрітися та поспілкуватися з журналістом «ВСІМ», Андрій погодився одразу. В призначене місце музикант прийшов вчасно, і це не могло не радувати, тим паче, знаючи, які творчі люди зазвичай бувають зайняті. Отож, «ВСІМ» дещо відкриває перед своїми читачами та прихильниками гурту історії з життя та творчості музиканта Андрія Журби. 

Потяг до музики, як пригадує фронтмен гурту «Stanza», з’явився ще у дитинстві, десь у 70-х роках.  У далекому Ленінграді  хлопчик дуже полюбляв на радіолі «Кантата» слухати платівки.  Батьки Андрія були активною молоддю, тому різноманітних музичних композицій у різних жанрах було вдома чимало.

-Музику слухав всю, яка тільки була, – розповідає Андрій Журба. -Неодноразово навіть прокручувалася пластинка Прокофьєва «Пєтя и волк». Цю п’єсу, напевно, всі в дитинстві слухали у ті часи. Музика, яка була на той момент у батьків – Ободзинський, «Поющие гитари», Магамаєв та інші. В дитинстві вчишся відбирати музику, яка  тобі подобаєється. Згодом, коли стала більш доступна рок-музика, ближще до часів перебудови, були «Земляне», «Машина времени»,  «Воскресенье»,  Кузьмін з «Динаміком», «ДДТ», «ВВ», «Кіно». Вражали «Beatles», «The Rolling Stones», «Deep Purple».

Родина Андрія жила в центрі Пітера в невеличкій комуналці. Практично з їхнього вікна було видно купол Ісаковського собору.  

-З дитинства пригадую, як мене батьки возили у дитячий садочок. Привезуть туди, поставлять під зачинені двері і йдуть собі.  Що ж поробиш, на роботу батькам необхідно було йти раніше, ніж садочок відкривався. З півгодини я чемно стояв, нікуди не тікав, охороняв садочок і очікував на його відкриття.   

Коли Андрію було шість років, його батьки вирішили переїхати з тодішнього Ленінграду у Хмельницький.

-Тата тягнуло на Україну, звідки був родом. Він народився у Львові, перед війною. Його батьки вже в післявоєнні часи переїхали на Хмельниччину, адже у місті на той час було важко вижити.

Отож, в перший клас я пішов вже у Хмельницькому. Моє дитинство та юність проходили в Гречанах, біля «Востока». Ну можете уявити яким воно було насиченим.  До восьмого класу я навчався у 20 школі. Займався 10 років плаванням. Після уроків, коли батьків не було вдома, до мене часто приходили мої друзі.  Платівки, які були вдома, ми заслуховували «до дир». Я їх купував за гроші, що давали батьки на обід. Скуповував все, що бачив. Згодом батьки подарували мені більш серйозний програвач, потім був перший магнітофон. Тому музика зі мною була завжди.

В музичну школу навчатися Андрій не ходив, грати навчився сам завдяки самовчителю Манілова. Років у 13 юнак написав пісню «Одинокий гітарист», у ті ж роки, брав участь у музичному конкурсі у Будинку піонерів, де посів перше місце. Саме тоді Андрій остаточно переконався, що хоче стати музикантом. Але його юнацьке захоплення не надто підтримали рідні.  

-Моя мама дуже хотіла щоб я після 8-го класу пішов навчатися у Електромеханічний технікум, на інженера. Але я знав, що це не моє. Прийшовши вже на екзамен, я  поклав на стіл екзаменаційний листок, розвернувся і пішов.   Вдома був великий скандал, але нічого, я пішов до 9-го класу в школу №26. До речі, в нас був там перший випуск з нової школи.

Грав Андрій на гітарі і під час служби у армії, а також, коли вже вступив на навчання до ХТІБО.  Закінчивши інститут, як і більшість випускників,  працював на радіозаводі. У той час в його житті сталися зміни.

-Одного разу до мене прийшов мій товариш і сказав, що одному з місцевих гуртів потрібен вокаліст. Це був листопад 1993 року. Я прийшов до них на репетиційну базу в підвал 11-ого училища. Там труби були хороші, такі теплі  (сміється,- прим. автора).  Гурт називався «СВВ», потім ми його у «Авалон» перейменували.  На початку 1994 року гурт дав свій перший концерт і почалася моя музична історія.  

Що стосується гурту «Крестовий поход», то на той момент він досить успішно існував і без мене.  Але на момент 1996 року деякі учасники гурту вже встигли розбігтися. Згодом  «Крестовий поход» знову з’явився,  об’єднуючи в собі «Авалон» і «К.П». Назву залишили їхню, оскільки вона на той момент була більш відома. Ми розпочали тури по Україні. Наша пісня «Чорний ворон» в 1998 році дуже успішно ротувалася.  У тому ж році нашого барабанщика покликала до себе Ані Лорак. Ми тоді не встигли дописати другий альбом.  Але троє зробили електронний проект і розбіглися. Знову зібралися тоді, коли Наталка Валевська вирішила зробити свою сольну програму і запросила нас. Коли їй було років 15 вона іноді їздила з нами на концерти. В неї була одна сольна пісня в середині нашого виступу. В пісні «Чорний ворон» співачка була на бек-вокалі. Потім вона попросила зробити їй програму. У ній вона виконувала 2 наших пісні – «Жовтий лист» та «Дождь». Одна з них увійшла в її перший альбом. Також була співпраця з Андрієм Клименком. Після цього знову зібрався «Крестовий поход».

 Перший виступ відбувся в 2006 році і музиканти перейменувалися у «Фаренгейт», потім знову у «Крестовий поход».

-Ми не могли одразу визначитися з назвою, адже розуміли,  що стиль музики вже абсолютно інший, а назва не відповідала стилю, який співався. Коли розпочався запис у 2010 році нового альбому, перед його закінченням, ми взяли нову назву – «Stanza». Просто відкрили блокнот і попали. «Stanza» як станз – в латині і в українській мові – мелодійна строфа.  І мелодія поплила… В 2007 році їздили у тур з Олександром Пономарьовим, були в 27 містах. Тоді побачили Україну від Ужгорода до Луганська.

За роки виступів у Андрія веселих історій було багато. Як каже співак, по них вже можна книжку писати. Деякими з них музикант поділився з «ВСІМ».

-Колись ми їхали на один з концертів «Крестового похода». Був в нас гітарист, який на той момент працював в пожежній охороні. Він терміново мав приїхати з чергування в інше місто на виступ. Ми виїжджали напередодні і повинні були забрати всі його шмотки, інструменти. Начебто все забрали, але, як з’ясувалося, забули його концертний одяг. Він приїхав в чому був, одягнути нема чого. Добре, що кожен брав з собою по декілька штанів. Я йому дав свої концертні джинси. Саме цікаве, що він має майже два метри зросту, самий з нас був великий. Барабанщик, який був невеличкий, дав йому свою куртку. Він ледве натягнув джинси,  вийшов на сцену. Під час концерту присів і джинси на ньому розлізлися навпіл. Але нічого, виступ ми нормально завершили.

А ще пригадую, як один час в країні було «модно» вимикати світло. Наш концерт завершився і за хвилин 10 світла не стало. Багато дівчат та хлопців, які прийшли на концерт й хотіли наші автографи, могли б залишитися без них. Але міліція, яка охороняла підсвічували всім своїми ліхтариками. У той же час один з музикантів, виходячи з будинку культури, думаючи, що скляні двері відкриті, розбив собі у темряві ніс.    

Зі своєю нинішньою дружиною Тетяною Андрій познайомився під час створення однієї з пісень. Музикантам необхідно було перекласти декілька текстів на англійську мову, а дівчина працювала викладачем.  Згодом Тетяна також допомагала написати англомовну пісню «Sunday».   

-Спочатку у нас з Тетяною стосунків не було, я на той момент був одружений. А вже після розлучення, через деякий час, почали зустрічатися. Разом ми вже три з половиною роки, одружені – два. Окрім роботи Таня займається домашніми справами, а також волонтерством. Вона допомагає бездомним собакам, долучає до цього звісно і мене. У нас вдома є врятовані тварини.

 Наше весілля було імпровізоване. Для батьків був сюрприз, їх запросили на святковий обід. А ввечері був концерт для друзів. Всі прийшли на виступ в «Арт-паб», на афіші ми написали «Є привід зібратися!». Там влаштували справжнє весілля. Перший наш весільний танок був під пісню «Чорний ворон». Спочатку я працював на сцені, а потім всі дружньо святкували.  Весело можна пригадати й те, що після нашого весілля минуло два роки, але люди почали знову вітати з одруженням. Все це трапилося тому, що ми в одній з соцмереж нарешті поставили «галочку» про сімейний стан. Смішно, але приємно!  

На всіх концертах Тетяна супроводжує Андрія.  Їй цікаво, який він не лише в буденному житті, а й на виступах. Фанаток у Андрія та його гурту чимало. І вік у них різний.

-Додому фанати не приходять, не можуть вичислити. В нашому місті є когорта фанатів, яким ми дуже вдячні, також є прихильники і у інших містах.

Незабаром на телеекрани вийде відеокліп гурту «Stanza» на пісню «Для неё».

-Кліп ми ще самі увесь не бачили, лише його фрагмент. Монтаж вже закінчився, він проходить кінцеву стадію. Найближчим часом всі зможуть його побачити. Те що вийшло в кінцевому результаті, сподіваюся всім сподобається. А ще, зараз ми працюємо над створенням нового альбому. Маємо надію, що вже у вересні він вийде.   

Досьє:

Андрій Журба – співак, музикант, фронтмен рок-гурту «Stanza»

Народився: 14 січня 1971 року, м. Ленінград

Девіз: Не намагайся під когось підлаштовуватися, живи та роби те, що тобі подобається.