Жінка з нічого може зробити три речі

Французи жартують: «Жінка з нічого може зробити три речі: скандал, салат і капелюшок». Та куди там француженкам до звичайної хмельничанки Галини Клименко! Її картини, панно, прикраси, аксесуари і всілякі-різні декоративні дрібнички взагалі зроблені мало не зі сміття.

Вироби Галини Клименко я вперше побачила на одному святі минулого року. Серед розмаїтого вернісажу майстрів, якими в час економічної скрути свідомо чи мимоволі стали чимало українців, змушені розвивати свої вміння й захоплення, – фітоживопис невисокої тендітної жінки не загубився. Її картини з сухих квітів і рослин мали не лише колір і форму, а й, здавалося, запах – літа, осені, весни. І народжували настрій – сумний чи веселий, безжурний чи задумливий. І ще чимось невловимим були схожі на свою авторку. Крихкістю? Природністю?

Біля столика з роботами Галини Клименко люди затримувалися надовго. Кожного приваблювало своє. Когось – несподіване використання природних матеріалів. Інших – своєрідність живопису, поєднаного з іншими – нетрадиційними – виражальними засобами. Третіх – ідеї творів, відображені не в назвах («Я рідко називаю свої роботи, бо кожен бачить у них своє», – каже Галина Григорівна), а в колористичній гамі, тематичній спрямованості. Мене ж зупинив зимовий пейзаж. Рвані краї білої шкіри, взятої за основу картини, – наче глибокі замети. Коричнева рама – важка, як темні зруби стін на тлі сіро-бузкового неба й білосиніх снігів. Серед осіннього тепла мене тримав і не відпускав від себе зимовий день, відтворений точно, зримо, у лаконічній і виразній водночас стриманості тонів і відтінків.

Майстерня Галини Клименко виявилася поруч, у її колишній квартирі. Спершу Галина Григорівна облаштувала тут крамницю християнської літератури, яку випускає видавництво зятя. Книги ошатні, палітурки багаті. А стіни були голі. З бажання заповнити, оживити їх і народилися «джерела творчості» Галини Клименко. Фітоживопис був тільки початком. Творча енергія, все життя стримувана роботою і сімейними клопотами, вийшла з берегів і затопила будні молодої пенсіонерки новими враженнями і знаннями. У неї наче відкрилося друге дихання і почалося нове життя. І їй захотілося відкрити по-новому і вдихнути нове життя в звичайні предмети й речі, які оточують нас щодня.

Каміння, насіння, коріння, пісок… Ці звичайнісінькі природні матеріали, що в буквальному значенні валяються під ногами, художньою уявою і талановитими руками пані Галини переносяться на полотно, шкіру, папір чи ще якесь «поле для творчості» і перетворюються на картини чи оригінальні предмети інтер’єру. Ну майже як у казці про Царівну Жабу, яка спершу ховала відходи зі столу в широкі рукави, а потім «махнула правою рукою – розлились озерні плеса; махнула лівою рукою – попливли по блакитній гладі білі лебеді». Отаке звичайне чародійство.

Важко визначити техніку, в якій працює Галина Клименко. Для втілення своїх задумів вона використовує все що завгодно: фарби, квіти, кору дерева, мушлі. В темних квадратах рам кучерявляться не впізнані мною пелюстки чаю каркаде, «оштукатурена» фарбою гречана крупа, «підмакіяжені» зерна кави, жмути мережива.

Повсякденні, звичайнісінькі, абсолютно далекі від світу мистецтва речі в роботах Клименко створюють сюжети, наповнюють простір у рамі життям. Самі рами – також невід’ємний елемент будь-якої роботи. Має значення фактура, розмір, колір, аксесуари. Втім, має значення все – бо все робиться з любов’ю.

Твори Галини Клименко є в приватних колекціях не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Найпопулярніші, найзапитуваніші – ті, що нагадують людям про рідний край, про милу серцю Вітчизну. Власне, всі її роботи – наче тепло рідного дому, що завжди зігріває серце.

Фото Дмитра СКРИПНИКА.