“Сашко мав особливий дар — розумів людей”

Малий халамидник

Олександр — наймолодший у сім’ї, у нього залишилося двоє братів і сестра. А ще мати, яка виростила дітей без чоловіка, поставила на ноги. Думала, як колись одружуватиме сина, а натомість — навіть не бачила, як його хоронили. Кажуть, що це найстрашніше — коли батьки хоронять своїх дітей. А чи не страшніше — не знати, що твоя дитина вже кілька місяців спочиває в землі, і все ще чекати її повернення?

Олександр Клітинський виріс у селі Чернелівці Деражнянського району. Батька втратив у семирічному віці. Сестра Олександра Наталія Клітинська згадує, що в школі він був ще тим забіякою. Вчився не дуже добре, але й не зовсім погано. Проте вчителі хлопця любили, інколи бувало, що й оцінки підтягували, бо мав гарне почуття гумору. Вигадував неймовірні причини, чому не підготувався до уроку, чим смішив однокласників і педагогів. Усі пам’ятають його життєрадісним, усміхненим і дуже жвавим хлопчиком.

Не встиг покохати по-справжньому

Після школи Олександр навчався у Деражнянському професійному ліцеї. Спеціальність електрозварювальника, яку там здобув, так у житті Сашкові й не згодилася. Після закінчення ліцею хлопець працював на різних роботах, брався за першу-ліпшу можливість заробити хоч якусь копійку. Гроші потрібні були і для того, щоб лікуватися, адже Олександр хворів, мав проблеми зі шлунком. Пошуки роботи привели його до Києва в переломний для країни час. Хто ж знав, що замість пристойної роботи на хлопця у столиці чекала смерть…

Родичі згадують, що Олександр мав особливий дар: розумів людей з першого слова. Тому мав багато друзів. Він умів вислухати, не одна старенька бабуся-односельчанка після розмови з ним почувалася краще: за його жартами якось забувалося, що спина болить, що ноги ломить…

Олександр любив майструвати щось руками, ніколи не сидів на місці. А от другої половинки хлопець так і не встиг знайти. Хотів, щоб дівчина була чемною і порядною, хазяйновитою і не мала шкідливих звичок. Постійно нарікав, що сучасні дівчата курять, а йому це страшенно не подобалось.

На Майдан Сашко не збирався, але опинився в епіцентрі

Сестра Наталя згадує, що Олександр неоднозначно ставився до подій в Україні. Погоджувався, що зміни потрібні, але не вірив, що люди, які вийшли на Євромайдан, можуть щось змінити.

::__IHACKLOG_REMOTE_IMAGE_AUTODOWN_BLOCK__::0чекала його повернення. Мати, брати і сестра з чоловіком, та маленькі племінники — Артур з Ангеліною, які так його любили. Аж у травні київські слідчі зателефонували їм і запропонували зробити аналіз ДНК, щоб встановити, чи обгоріле тіло з київського Будинку профспілок — тіло Клітинського. Олександра поховали ще 5 квітня, а лише 8 липня у Чернелівцях дізнались правду.

З’їздити на могилу до Олександра Клітинського рідні змогли тільки завдяки підтримці багатьох небайдужих. Морально і матеріально Клітинських підтримувала сільська рада і депутат обласної ради Валерій Яглінський, односельчани, київські волонтери. Наталії Клітинській важко змиритися зі смертю брата: «Якби не майдан, країну би давно продали Росії. Майдан змінив кожного українця. Але ми зовсім не хотіли, щоб він торкнувся нас так близько».

Півроку рідня Олександра не знала, де він і що з ним. Вірили, що повернеться, як сам казав, на свій День народження — 15 травня. Але не повернувся. І вже ніколи не повернеться. Його могила так і залишилась на Аскольдовій горі. Щоправда, вже не безіменна. Родичі загиблого час від часу навідуються до Києва на могилу. Це важко фінансово, а матері Галині Володимирівні — й фізично. Кажуть, хотіли перевезти труну додому, у рідне село, та передумали. Бо ж там, у столиці, вшанувати його пам’ять зможе більше людей. Там про нього пам’ятатимуть як про героя Небесної сотні.