Нічне життя залізничного вокзалу у Хмельницькому: набридливі жебраки, брудні туалети та безкоштовний цирк

0

Хмельницький залізничний вокзал збудували у 1984 році. До старого приміщення, яке було зведене ще на початку 50-х років, добудували комплекс споруджень: касові зали, багажне відділення, великий вестибюль, адміністративний корпус. З того часу мало що змінилося. Примітивний інтер’єр та  бабусі з пиріжками   вже багато років зберігають  радянську атмосферу на вокзалі.

«Озброївшись»  дорожньою сумкою та гарним настроєм, журналісти «ВСІМ» вирушили на екскурсію нічним залізничним вокзалом.

Вокзал, як базар

Біля головного входу метушня. Таксисти-нелегали, як справжні місцеві «королі», обіцяють тим, хто щойно «з поїзда», недорого та швидко дістатися за потрібною адресою. Біля кіосків люди п’ють каву, дехто курить. Все, як завжди, спокійно.  Ще декілька кроків і бачиш їх – центральні «ворота»  у головний вокзал станції Хмельницький. Ці «євродвері», напевно,  пам’ятають  всі, хто хоч раз намагався пройти в приміщення вокзалу із великою дорожньою сумкою.  Брудні та вузькі дверцята наче випихають тебе назад, не дозволяючи зайти всередину. Позаду підганяє жінка, кричачи у спину «Бочком давай, бочком». Заходимо всередину.

На годиннику 22:00. Жіночий голос, як завжди специфічний, оголошує, що на перон прибуває поїзд сполученням «Київ-Краків». Близько десятка людей «здуло» з приміщення вокзалу. У вестибюлі звільнилося декілька сидінь. Звично думати про вокзал, як про місце, де завжди брудно та смердить. Але наш залізничний вокзал приємно здивував. На перший погляд все було доволі пристойно.  У проході дві продавчині, які працюють одна навпроти одної, голосно сміються – щось розповідають.  Здалека видніються люди в зелених костюмах, неприємний звук «ріже» вуха, – це працівники вокзалу відшкрябають жуйки та миють сидіння.  Робота у розпалі.

Заснути не дадуть перегар та жебраки

Біля добових кас пусто. Люди зайняли майже всі крісла біля них. Тут, до речі, світло, чого не скажеш про другий поверх. Піднімаємося й туди. Вже на східцях чути храп. Хтось спить сидячи, а хтось тулиться до спинок сидінь у незручному горизонтальному положенні. З більш, ніж 20 ламп,  освічують зал лише дві. Одна з них розташована над кріслами, інша – в кінці залу. Така атмосфера хилить до сну.  Але задрімати не дає легкий перегар із переднього ряду.

Поміж рядів ходить якийсь чоловік, випрошуючи у тих, хто не спить декілька гривень.   За дві години вперше побачили патрульних. Два міліціонери  разом із чоловіком у цивільному пройшли другим поверхом, перевіряючи гостей вокзалу. Нікого не збудивши,  вони зникли.

На табло перша години ночі. Очі закриваються. Однак,  страшно заснути там, де постійно хтось просить як не сигарету, то пару гривень на «похмєлку».  У пошуках тиші та спокою, заходимо  в зал очікування  для інвалідів та ветеранів війни. Тут  малолюдно. Дві жіночки, схиливши голови на свої рябі торби, відпочивають.  З розмови зрозуміло, що приїхали у Хмельницький  з  Рівненщини. У цьому ж залі знаходиться  буфет. У залі голосно чоловік просить пробачення та зізнається у коханні, – це буфетниця дивиться серіал. Тут заходить міліціонер.  Жінка з буфету підігріває йому  їжу в мікрохвильові. Тепер пахне котлетами.  За міліціонером зайшов дідусь, який притягнув з собою скрипучий  візок. Спати чомусь вже перехотілося.

У протилежній стороні цього ж залу  розташовані дві скляні кабіни для куріння, які не працюють. «Відриваємо» буфетницю від телевізора, розпитуємо про ці  конструкції.

– Там вже давно ніхто не курить, закриті вони декілька років, – пояснює жінка. – Там все було спеціально обладнано так, аби дим не було чути у залі. Сигаретний дим розчинявся. Але ніхто там з пасажирів не курив, лише бомжі закривалися та плювали.

Економлять на засобах гігієни

Окрема «пісня» – вокзальні туалети. Тут завжди відчуваєш дискомфорт ще при вході, коли «під прицілом» працівниці вокзалу потрібно відірвати шматок туалетного паперу. Безкоштовно скористатися туалетом можуть лише деякі категорії пільговиків, інші платять 2,5 гривні.  За ці кошти відвідувач може скористатися більш-менш чистою туалетною кабінкою. Але на милі тут економлять. На три умивальники був лише один рідкий засіб для інтимної гігієни.  Запах у платному туалеті ліпший, аніж у безкоштовному, що знаходиться на пероні, але трояндами тут зовсім не пахне.

Якщо ж грошей немає, тоді пряма дорога до безкоштовної вбиральні. Тієї, що знаходиться ліворуч  від перону за цілодобовим генделиком. Але візит туди – справа не для слабонервних. І тут мова йде вже не про сервіс, а про особисту безпеку, адже у безкоштовному туалеті правило «чоловіки – наліво, жінки – направо» не існує. Це прохідний двір. Насмілившись, заходимо всередину. Щоб відкрити двері до туалету, потрібно потягнути за пофарбований провід – ручки на дверцятах немає.  Під ногами лежать недопалки, умивальники забиті папірцями. Стіни та двері розмальовані. З вулиці чути крики. Це під будівлею туалету  парочка, з  признаками алкогольного сп’яніння, з’ясовує стосунки.

Комфорт за гроші   

Чотири години без сну тягнулися вічно. «Замануха» з платними кімнатами відпочинку, про що майже щогодини розповідає та сама жіночка, що й оголошує прибуття потягів, спрацювала. Прямуємо туди.   А там ті, хто платить, може скористатися послугами носія чи попрасувати речі. А головне – у цих кімнатах для ВІП-відпочинку сидіння м’якіші.  Але й тут кричить телевізор, а люди метушаться.

Як виявилося, платних душових кімнат на хмельницькому вокзалі немає. Втім, для  приїжджих, які насправді хочуть відпочити, працює вокзальний готель. Це, як пояснили місцеві продавці,  непоганий варіант для економних туристів і не тільки… Зняти кімнату можна або за 60, або за 120 гривень.   Вибираємо економніший варіант за 60 гривень. Чергова бере паспорт, вибиває чек.

– Ваш номер на шостому поверсі. Кімнати для пасажирів здаються тільки там. Піднімаєтеся ліфтом, знаходите чергову, даєте їй квитанцію і вона вас заселить куди треба. Виселення о дев’ятій ранку, – каже чергова Валентина Громик.

Номер кімнати на чеку не зазначався, ключів також не дали, тому на шостому поверсі довелося розбудити ще одну чергову. Сонна жінка проводить до однієї з кімнат. Стукає. Двері відкриває така сама гостя в піжамі.

– От підселяю до вас таку дівчину. Прийміть , будь ласка, – каже чергова жінці.

Ключа так і не дали, але знову попередили, що о дев’ятій годині ранку потрібно висилитися.

Всередині кімнати все дуже просто: два ліжка, шафа, тумба та один стілець на двох незнайомих людей. Перше, що спало на думку, коли розстелили ліжко, –  «нема на них Фреймут».  На подушці великі жовті плями, ліжко тверде, а на килимку бруд та пил.  Постільна білизна точно така, яку видають у поїздах провідники.

Через деякий час у коридорі  почули  голоси.  Чоловік та жінка сварилися голосно. Сусідка по кімнаті від шуму прокинулася.  Сварка продовжувалася близько 10 хвилин, після чого невгамовних гостей заспокоїли інші відпочиваючі.

Підбиваючи підсумки ночівлі на вокзалі, можна сказати, що «не такий страшний чорт, як його малюють». В очікуванні потягу, не витрачаючи коштів, можна декілька годин пересидіти. Про спокій потурбуються міліціонери, які патрулюють всю ніч, є чергова частина та медпункт, куди можна звертатися цілодобово. Медпрацівники, між іншим, безкоштовно видають знеболювальне.  Є, звісно, чимало недоліків, серед яких: поганий сервіс, недоброзичливість деяких працівників… На вокзалі не вистачає розеток для всіх пасажирів, які мають мобільні телефони.  А про безкоштовний Wi-Fi, який є у Франківську та Києві, залишається лише мріяти.

Платний та безкоштовний туалети

Спеціальне місце для курців на головному вокзалі станції Хмельницький немає визначених меж.

Ті самі «комфортні» вхідні двері вокзалу з перону

Душова кабінка у готелі на вокзалі

Таксисти-нелегали «ловлять» клієнтів  з самого ранку

Умивальники у безкоштовному туалеті

Читайте також

Лютий 11, 2015 |
Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів