На Сході добровольців прикордонної комендатури про обстріли попереджали вівчарки

0

Вони з гідністю  справилися із завданням, гордо несли честь українського військового та не втратили віри.  Будучи довгий час на війні, солдати із Хмельниччини нарешті повернулися додому.  Вночі біля воріт Національної академії  Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького  їх чекали батьки, жінки та діти. Дощ та темрява не зіпсували такої  довгоочікуваної зустрічі.   Автобус із прикордонниками зустріли під оркестр.

Не стримували емоцій

Війкові розповіли «ВСІМ», що  інколи доводилося  спати під відкритим небом, в землянках. Хворих чим мали, тим лікували. Вони дуже вдячні волонтерам, які постійно привозили солдатам одяг та їжу, кажуть, що без них було б набагато гірше. Але найбільше чоловікам на війні  не вистачало доброго слова та турботи рідних людей.

Важко переживав розлуку із жінкою та дітьми 41-річний Леонід Бандирський. Без обіймів коханої та посмішки донечки Леонід не міг на чужині заснути. Сім’я  чекала на нього у рідному для військового селі Педоси Хмельницького району.   Як тільки вони дізналися, що чоловікові дають відпустку, відразу примчалися в Хмельницький, аби швидше побачитися.  

–  Дуже скучив за дітьми, дружиною, батьками… Без них мені було страшенно важко, – каже військовий. – Добре, що могли дзвонити одне одному. Хоча ми і підтримували телефонний зв’язок, але на серці було важко, бо хотілося їх побачити, поговорити віч-на-віч.

Щовечора, поки Леонід перебував в зоні АТО, його дружина Ірина молилася. Молилася за коханого, за його побратимів та за всю Україну. В ніч на 1 березня, коли автобус із військовослужбовцями не приїхав вчасно на територію академії, жінка хвилювалася ще більше, ніж раніше.  Близько двох годин очікування стали для неї вічністю. Нарешті побачивши чоловіка, Ірина Бандирська не змогла стримати сліз.

– Дякувати богу, що повернулися живі й здорові. Я переживала щохвилини. А зараз, зараз не знаю що й казати.

Важко прощалися із хвостатими

Про собак, котрі допомагають, оберігають, рятують наших військових в зоні АТО та просто є для них хорошими друзями, розповів начальник прикордонної застави Володимир Іванчук. За його словами, саме завдяки німецьким вівчаркам  солдати легше пережили стреси від постійних обстрілів.  Разом із прикордонниками приїхали чотири вівчарки. Кінологам було важко з ними прощатися.

– Я не знаю, як би ми без наших собак справлялися. Це наші «дзвіночки», наш захист. Поки ти навіть не підозрюєш, вони за кілометр відчувають небезпеку. За 500 метрів від кордону знаходився ворог, а вони відчували його та попереджали нас, – каже підполковник Володимир Іванчук. –  В одної собаки був окремий окопчик.  Тварина там завжди спостерігала, певно, щось відчуваючи.  Таким чином не раз ми дізнавалися про обстріл… Чесно кажучи, з академії взяли їх трохи  замученими. А на природі вони ожили, звикли до нас. Розлуку собаки відчували ще за чотири дні до від’їзду.  Шкода їх віддавати.

Зустріли прикордонну комендатуру на плацу академії. Після вказівок тимчасово виконуючого обов’язки ректора  Національної академії  Державної прикордонної служби Олега Шинкарука військові роз’їхалися по домівках.

– Вони виконали свій громадянський обов’язок, – каже Олег Шинкарук. –  Надаємо їм можливість короткотермінової відпустки для перебування з рідними, незалежно  від місця проживання.  За 2015 рік їм надається  24 дні відпустки.

Інша частина бойової прикордонної комендатури «Хмельницький» також  скоро прибуде. Все залежать від того, коли їх змінять солдати із Сумщини.

::__IHACKLOG_REMOTE_IMAGE_AUTODOWN_BLOCK__::0

Читайте також

Березень 2, 2015 |
Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів