Хмельницький і жінка: «Не зважаючи на проблеми, не губіть з душі відчуття щастя і світла»

0

-Я щаслива людина, бо навчилася пояснювати собі, що поганий день опівночі закінчиться, а новий обов’язково буде кращим. Щаслива, бо займаюся улюбленими справами, які приносять мені задоволення і відчуття потрібності. Щаслива, бо біля мене не затримуються погані, негідні люди. Щаслива, бо значно комфортніше почуватися щасливою, ніж навпаки, – розповідає Оксана Радушинська.

У школі не «приліпилося» прізвиська

Майбутня знаменитість народилася у місті Старокостянтинові, що на Хмельниччині. Батьки раділи народженню дитини, намагаючись дати їй все необхідне: тепло, ніжність, турботу. Але щасливе й  безтурботне життя родини змінив один випадок. Звичайне щеплення від поліомієліту призвело до того, що рухлива дівчинка поступово втрачала змогу самостійно пересуватися.  

-Коли пішло все не так, я не пригадую, – розповідає Оксана. – Скільки себе пам’ятаю, для мене все було природно, це був мій звичайний фізичний стан. Дитина зазвичай мало розуміє якісь свої «особливості», аж поки їй на них не вкажуть. Часто це відбувається за дуже нищівних ситуацій і відверто руйнує світ дитини. Але загалом, з теперішнього досвіду, можу говорити, що не зважаючи ні нащо, мені щастить по життю зустрічатися з людьми, які сприймають мене на рівних.

Людську доброту та підтримку Оксана відчула ще будучи маленькою школяркою. Мудра класна керівничка зуміла пояснити її одноліткам, що всі люди однакові та рівні у своїх правах.

-Зі шкільною вчителькою пощастило. У класі було 32 учні, але вона зуміла навчити однокласників ставитися до мене звичайно, буденно, не акцентувати сприйняття на хворобі. За всі роки навчання в школі не «приліпилося» прізвиська. Я не пригадую, щоб хтось образив,  штовхнув чи поглузував. Ми ж розуміємо, що в дитячих колективах швидко чіпляються прізвиська, а надто, коли у здорової людини з’являються вади…Оце і є приклад мудрої вчительки. Прикро, але не у всіх, хто обирає собі професійний шлях вчителювання-виховання, випрацьовуються такі якості. А батьки мають пояснювати своїм дітям, що вони нічим не гірші за інших дітей. Ніхто у цьому світі не кращий і не гірший. Ті, хто мають певні фізичні відмінності, також люди, вони хороші, вони красиві і в кожного є свої таланти. Кожен з нас – боже творіння, яке треба любити.

«Поруч зі мною ті, кого люблю»

 

Оксані пощастило з батьками, адже вони завжди, як і у дитинстві, створюють навколо неї світ, який дає їй емоційно окріпнути. Допомагали  вони і втілити доньчину мрію – видати першу творчу збірку…  Впродовж всього життя, окрім рідних, її підтримують справжні друзі, дружба з якими перевірена роками і справами.

-Мені поталанило з батьками. А ще таланить з робочими колективами – і на хмельницькому  телебаченні «Поділля-центр»,  і  на районному радіо у Старокостянтинові. А ще хороші друзі – це наша «Мистецька подільська сотня». Ніколи у спілкуванні з ними не відчула, не вловила «особливого» ставлення. Допомога – так. Співчуття, жалість – ні. Почуваю себе рівноправною, бо поруч мене ті, кого люблю, кому довіряю, хто ставиться до мене, як до рівні.

«Треба постійно підійматися і йти»

Життя приносить свої сюрпризи. Буває біла та чорна смуги на шляху.  Не  все так гладко було й у Оксани, адже траплялися люди, які намагалися  «вколоти» її словом, болючим словом. Але жінка терпляче йшла далі, не звертаючи уваги на недоброзичливців.    

-Злукавлю, сказавши, що благополучно оминула отой «стандартний набір» душевних поранень, спровокованих фізичними особливостями, – зізнається письменниця.  Ще й дотепер отримую їх час від часу – виймаю леза з душі. Запитували і в очі, і поза очі – як маю працювати журналісткою? Як перебуватиму в кадрі під час телезйомок? Як маю здійснити далекий переїзд? Але я вдячна всім, хто брався визначати для мене межі можливого-неможливого, за межу, яку виставляли чи виставляють попереду. Тоді я чітко знаю і бачу, який умовний бар’єр повинна переступити, аби йти далі. А взагалі життя не може бути статичним. Зневірюватися, спотикатися, опускати руки, плакати, – це природно. Проте пам’ятаймо відоме, що неважливо  скільки разів ти впав, важливо скільки разів піднявся. Треба просто підніматися і йти.

«Кожен має знайти своє «місце під сонцем»

Оксана Радушинська вважає головним секретом успіху сучасних жінок – впевненість у собі. Вона  радить ніколи не відступати з наміченої цілі.  

-Аби досягти успіху необхідно вкладатися в себе,  у свої прагнення, таланти, не чекати поки прийде хтось, візьме за руку і скаже: «ой, яка ж ти чудова, талановита , ми про тебе розкажемо-покажемо, ми тебе зробимо успішною, щасливою і т.д.». Можливо, у чиємусь житті так і трапляється – у кожного свій талант. Однак, переважно треба працювати, стукати в двері, отримувати відмови і знову ж таки стукати, працювати, вдосконалюватися…. Роль жінки в суспільстві постійно прогресує. Відійшовши лише від дарованої природою місії берегині домашнього вогнища та матусі, жінка перебрала на себе повноваження будівничої часу. Проявити себе може кожна, використовуючи навіть соціальні мережі, що не потребує якихось великих затрат. Маючи впертість та жагу до перемоги, можна досягти великих професійних вершин. Але чи завжди це доречно? У кожної з нас своє покликання: бути чудовою дружиною, мамою, гарним фахівцем, керівником, президентом чи кимось іншим. Головне, щоб «місце під сонцем» було комфортним і приносило настрій та задоволення.

«Головне – бути корисною на своєму місці»

Від квітня минулого року Оксана разом з хмельницькими артистами-однодумцями відвідує з благодійними концертами поранених у шпиталях України і солдатів у військових частинах. А щоп’ятниці на вулиці Проскурівській їхня команда організовує акцію збору допомоги для наших хлопців, які знаходяться в АТО.  За їх плідну роботу та зусилля артистів прозвали  «Мистецькою подільською сотнею».  

-Чи була б я в АТО, якби могла? Однозначно. Проте історія не знає умовного відмінку і я є там, де є. Головне – бути корисною на своєму місці, – розповідає Оксана. –  Під час кожного концерту ми повторюємо, що не можна сидіти на дивані й чекати, доки все вгамується саме по собі. Не вгамується. Необхідно докладатися – фізично, матеріально, емоційно.  Саме з командою «Мистецької подільської сотні» можу реалізувати себе в плані допомоги українським воякам.

Для хмельничан стартував спеціальний проект від «ВСІМ» – «Хмельницький і жінка». Приєднуйтеся!

Читайте також

Лютий 18, 2015 |

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів