Хмельничанин про АТО: «Збиратися на Схід страшніше, ніж воювати там»

0

Три тижні тому чоловік повернувся зі Сходу, де воював 4 місяці у складі добровольчого батальйону «Азов». Журналісти «ВСІМ» поспілкувалися з Костею напередодні його другої поїздки.

Як довго йшов до цього рішення?

-Я не скажу, що я там сильно рвася, хотів воювати чи вбивати. Просто я розумів, що там відбувається. І просто не міг тут спокійно знаходитися. Спочатку думав, що війна швидко припиниться, а коли зрозумів, що все це затягнулося надовго вирішив, що дійсно треба йти і воювати. Тому я прийняв остаточне рішення, що потрібно записуватися в якийсь батальйон.

Як сприйняли твоє рішення рідні, друзі та колеги «по мечу»?

-Ніхто з моїх не здивувався, навіть рідні не сказали, що не підтримують моє рішення чи не хочуть, аби я йшов воювати. Так само сприйняли і друзі. Казали «ми знали, що ти так вчиниш, від тебе ми іншого не очікували».

Зараз велика кількість добровольчих батальйонів. Як ти вибирав? Як потрапив в «Азов»?

-Я був спочатку в батальйоні «Свята Марія», туди я пішов по такому критерію, бо до того, як потрапити в батальйон, проходить декілька місяців підготовки. Тут була можливість одразу їхати в зону АТО. Я прийшов, і через три дні вже був в Маріуполі. Це був фактор, чому саме туди. А в «Азов» перейшов тому, що там були друзі. Я з ними зв’язався і однією компанією з друзів, однодумців перейшов до них.

Що найбільше запам’яталося, коли тільки приїхав на Схід?

-Коли тобі дають автомат. Я ж до цього не служив у в Збройних силах України, я ніколи не був любителем і не цікавився якось цією темою, займався іншим. А тут дали зброю, якою можна вбивати… Потім вже звик, без автомату вже навпаки не так себе відчував. Без зброї ти вважаєш себе незахищеним. Адже, коли ти спиш, їси, де би ти не був, то зброя завжди при тобі. З автоматом бійці не розстаються…А збиратися їхати туди було набагато страшніше, ніж знаходитися там. Я коли там знаходжуся спокійніше себе відчуваю. Ти знаєш, ти бачиш, своїми очима, що відбувається. А от вдома дивишся телевізор, переглядаєш Інтернет і слухаєш переляканих людей і різні розмови. На Сході страху і переживання не було, бо я знав куди їду й поруч такі ж самі хлопці.

Розкажи про побут бійців. Як проходить життя між обстрілами, адже хочеться звичного життя до якого звик?

-Я можу розказати тільки про полк «Азов». Зараз багато розповідають, що в батальйонах проблеми і всі голодують. У нас такого нема, нормально годували, екіпірували. Ми проживаємо в нормальних умовах. А коли йдуть військові дії, ми зі своєї бази виїжджаємо вже туди. А там приходиться чоловікам і в окопах жити, і голодувати, але це вже вимушене. А так нормально. Не все так погано і страшно, як може здаватися чи як малюють.

У тебе, як в організатора багатьох фестивалів, з Білорусі, Росії та інших країн є багато друзів та знайомих. Як змінилося спілкування з ними за останній рік? Чи запитують навіщо ти пішов воювати?

-Є таке. На жаль, багатьох друзів з Росії ми втратили. Тому, що їхня точка зору мені не зрозуміла. Там просто жах: «Крим наш», виправдування всіх бойових дій Росії… А це сумно. Добре, що є хлопці, які все розуміють, можуть нормально думати, аналізувати, але, на жаль, багато людей думає стандартними російськими шаблонами, нав’язаними з телевізору та інших ЗМІ. Зате зараз більша підтримка від інших країн, наприклад, Білорусі, де підтримують нас повністю, також дуже сильно підтримують литовці та поляки.

А загалом, всі ми хочемо, аби це все, що відбувається на Сході, швидше закінчилося. Хочеться аби ми звільнили нашу країну і почати її відбудовувати. І все в Україні стало добре.

Читайте також

Лютий 20, 2015 |
Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів