Гірський піхотинець з Віньківців: “Мінські домовленості” пройшли повз Дебальцеве”

0

Олег Свистак поповнив лави мукачівському 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади у серпні минулого року. Залишивши рідні Віньківці, подолянин поїхав у військову частину на Закарпаття, а звідти уже — у зону проведення антитерористичної операції.

“2 серпня я призвався до армії і відтоді жодної ротації. З жовтня знаходився у Кам’янкі, Стародубах, Нікішиному. А коли наш водій потрапив у госпіталь, то повністю перебрався у Нікішине. Там кожного дня або “двохсотий”, або “трьохсотий”, – запевняє боєць з Віньківців.

Олег Свистак на фронті був санінструктором. Подолянину довелося багатьом надавати медичну допомогу та рятувати життя. Проте чимало українських воїнів навіки спочили у зоні АТО.

“Я багато чого з собою ношу. Зокрема ось і це. (чоловік дістає ножа, – прим. автор). Знаєте для чого цей ніж? Щоб швидко розрізати одяг, аби надати медичну допомогу. До АТО я ним різав хліб, тепер цей ніж для іншого”, – з сумом констатує боєць.

Як виявилося, котел під Дебальцевим був і не один. Там Україна втратила чимало своїх захисників.

“Під Дебальцевич було два котли: Нікішине – перший, а Стародуб — друге. Я якраз стояв в Нікішине і вночі довелося виходити, – пригадує санінструктор з Віньківців. – Коли виходили з Нікішине, то “двухсотих” було менше, аніж в Стародубі. А все через те, що хтось віддав наказ прориватися вдень під обстрілом. Пробачте, але поруч зі мною був товариш, то йому просто знесло голову і все було у крові.”

Сподіватися на “мінські домовленості” було марним.

“Який режим “Тиші”? Про режим “Тиші” під Дебальцевим й не чули, бойовики слова не тримають. “Мінські домовленості” пройшли повз Дебальцеве. Після 2 січня у їхньої артилерії поняття “мовчати” взагалі не було. Виживали у підвалі. Ще до нового року будинок рознесло, а ми в підвалі сиділи. На верх підвалу ходили у туалет, бо вийти кудись було нереально — постійно обстрілювали снайпери і на додачу кулеметник. Тільки повзком пересувалися”

Під’їжджає платформа з десятком мінометів, “вальнули” і потяг поїхав далі. Послаблення після “мінських домовленостей” я не помітив. Говорять одне а насправді… А насправді по воду ходили вночі. Хоча у снайперів є і нічна оптика, то коли біжиш з тими бідонами, то більше води на себе виливаєш, чим приносиш. А стріляли по нас калібром не 7,62, не 5,45, а калібром 14 міліметрів і більше. А якщо така куля влучить у ногу, то просто вирве шмат кінцівки. Отак і жили чи точніше виживали”, – каже віньківчанин.

Попри вік та військовий досвід, подолянин не був готовий до війни, тим більше із бойовиками, які не знають, що таке честь.

“Нам дуже допомагали артилеристи з села Кам’янка. У них було лише три міномета калібру 120 міліметрів та два міномети калібру 80 міліметрів. Бачив, як хлопці за день випускали по 120 снарядів — це пекельна праця. Я раніше служив в армії. Медиком. Але строкова служба — це одне, а коли тебе криють мінометами — це зовсім інше”, – зізнається санінструктор 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

Нагадаємо, нещодавно хмельничани, які служать у мукачівській 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді, повернулися додому у відпустку.

Читайте також

Лютий 26, 2015 |
Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів