Доброволець з Хмельниччини, поранений під Іловайськом,півроку живе з осколком снаряда у легені
0Коли почалися бойові дії на Сході, батько двох дітей Олександр Ковалевський вирішив разом з іншими захищати Україну від агресора. В травні він покинув рідні Ярмолинці і вирушив на навчання. Вже в червні Олександр потрапив в добровольчий батальйон «Донбас». Побував він в Ізюмі, потім в Артемівську, Красноармійську, Песках…
Протягом двох місяців чоловік мужньо боровся з ворогом, аж поки не отримав важке поранення. Про цей день, 29 серпня, Олександр розповідає дуже емоційно, наче все відбувалося вчора.
– У нас були полонені – російські солдати. За те, що ми віддали їхніх полонених, вони випускають всіх наших хлопців, які були в Іловайському котлі. Нам сказали, що зранку будемо виходити, але ми готувалися, не спали, чекали. О сьомій ранку вишукували вже дві колони. Наша колона батальйону «Донбас» з військовими вирушили в район Червоносільського, це біля Іловайська в 5-6 кілометрах. Тільки висадилися, почався розстріл з тяжкої артилерії, танків, гранатометів. З двох сторін вони нас взяли в кільце. Тоді в багатьох на очах моментально згоріли машини, гинули наші побратими.
Точні втрати найкровопролитнішої битви за Донбас – «Іловайський котел» – до цього часу невідомі. За словами Олександра, лише в один день загинуло близько 60 солдатів.
– Було прийняте рішення далі не просуватися, та і не було вже на чому. Ми попали так, що в них була хороша лінія оборони, вони нас чекали перед цим вже три дні. Прийняли бій, до п’яти вечора я був ще в строю, воював. Після того, як ми спалили декілька їхніх танків і захопили російський екіпаж танку в полон, вони вийшли з нами на перемовини. Сказали, що вони нас вивезуть, але потрібно здати зброю, ми на ці умови не йшли, бо вже знали, що значить слово російського офіцера. Нас підло розстріляли, а ми не були до такого готові, – розповідає доброволець.
Снаряд пошкодив Олександрові ліву руку та ліву ногу. Осколок також зачепив легені, він і зараз знаходяться в тілі чоловіка.
-Ми, поранені, розуміли, що є важким тягаром для наших хлопців. Вони без нас не вийдуть. Тому була домовленість віддати поранених росіянам, а вони нас мали передати Червоному Хресту. Вже близько двадцятої вечора поранених погрузили на три машини і поїхали. Щоб розуміти, від наших позицій ми знаходилися десь в 50 кілометрах. При хорошій їзді на дорогу йшло десь три години, але вони нас везли цілу ніч по полям, аж поки передали нашим.
Після того чоловіка передали представникам Червоного Хреста під Волновахою. У Дніпропетровську Олександру зробили операцію. Дізнавшись про поранення, до військового приїхала його дружина. Після двох тижнів лікування було вирішено перевезти пораненого бійця на подальше лікування у Хмельницький. У цьому допомогли чоловіки з ГФ «Подільська Січ».
Попереду у Олександра операція на руці, потім лікарі будуть вирішувати, чи варто діставати з легень осколок, адже це може бути небезпечно для життя.
– Операція складна, можуть зробити ще гірше, -каже Олександр. – Кажуть, що, можливо, необхідно буде їхати за кордон, але на це потрібно багато грошей. Чесно кажучи, не хочеться вже тих лікарень, їх чимало було. Хочеться знову стати нормально в стрій і знову в бій. Днями до мене приїжджали хлопці, які мене витягали з під обстрілу. Вони в полон тоді потрапили й пробули там чотири місяці аж до 27 грудня. Вони кажуть, що знову готові воювати. Я також з ними погоджуюсь, підлікуюся і у бій.
Днями Олександр Ковалевський отримав церковну нагороду «За мужність та любов до України».