“Діма прожив яскраве, хоч і коротке життя. А якби був живий, стовідсотково пішов би добровольцем воювати”, –

0

У селі Хропотова на Чемеровеччині за родинним столом зібралася сім’я Пагорів. Святкували рік із дня народження маленької Сніжани – племінниці героя Небесної сотні, яку 22-річному Дмитрові так і не вдалось побачити. Він міг би сидіти разом ріднею, вітати малечу зі святом. Міг би одружитися і подарувати батькам ще одну внучку чи онука. Але цього не станеться: підступна куля, випущена із приміщення Хмельницького СБУ, в одну мить перекреслила всі плани юнака. Була його смерть жахливою випадковістю чи результатом злочинного наказу, досі невідомо.

«У три роки Діма важко перехворів. У нього лопнув апендикс, у лікарні в Хмельницькому він п’ять діб пролежав у реанімації. Лікарі вже відверто казали, що дитина безнадійна, навряд чи виживе. Але Бог дав моєму синові життя, хоч потім і забрав його до себе зовсім рано, – розповідає мати героя Небесної сотні Людмила Пагор. – Він був у нас дуже хорошим, його і балували трохи більше, все ж молодша дитина. Вчився добре у школі, мав багато друзів, був душею компанії».

::__IHACKLOG_REMOTE_IMAGE_AUTODOWN_BLOCK__::0загинув унаслідок вогнепального поранення під час стрілянини під Хмельницьким управлінням СБУ. Очевидці кажуть, прикривав собою дівчину. Батьки і гадки не мали, що Дмитро – затятий борець за майбутнє країни, який мало не щодня приходив на місцевий Майдан.

«Розмов про Майдан, як таких, і не було. Казав, що не ходить у Хмельницькому на мітинги, тільки на роботу. Працював він на автомобільній мийці. Аж тепер товариші його розповідають, що Дмитро постійно був на Майдані, чи не щодня. А мені не казав. Не хотів хвилювати», – згадує Людмила Василівна.

«Діма вдома не сидів. Він як не на роботу поїде, то на сесію до Кам’янця-Подільського. День вдома побуде – і на місяць пропадає у Хмельницькому. Рідко приїжджав. А коли вже був, з друзями зустрічався. Любив активний відпочинок, прожив яскраве, хоч і коротке життя. Походи на природу, на дискотеку, свята якісь – Діма завжди був у вирі веселощів і постійно у компаніях друзів», – продовжує брат героя Небесної сотні Микола.

Дмитро дуже любив техніку. Своїми руками змайстрував собі мотоцикла, попросив бабусю пошити йому український прапор, який потім чіпляв до мотоцикла і їздив селами. Так і залишились у Пагорів: стяг і розібраний мотоцикл, якого немає кому полагодити. Мовчить у кутку Діминої кімнати гітара, яку хлопець купив на власні гроші і сам навчився грати. Друзі згадують, футбол, техніка і музика — те, що він найбільше любив.

::__IHACKLOG_REMOTE_IMAGE_AUTODOWN_BLOCK__::1

Хлопець добре розумівся на техніці і постійно щось лагодив

Закінчивши школу, Дмитро Пагор не покинув свого дитячого захоплення — гру у футбол, виступав за місцеву команду у рідному селі.

«Футбол Діма любив не менше за свого мотоцикла, а то й більше. Він був молодим перспективним хлопцем і хорошою людиною. До всіх ставився із повагою, – каже друг і односелець героя Небесної сотні Роман Федин. – Дуже шкода, що Діми вже немає з нами, це велика втрата для усіх, хто його знав».

::__IHACKLOG_REMOTE_IMAGE_AUTODOWN_BLOCK__::2

Футбол Діма любив не менше, ніж свого мотоцикла, і виступав за місцеву команду

Мати просила Дмитра шукати роботу у Кам’янці-Подільському, не їхати до Хмельницького. Та хлопець не послухав. Хотів самостійно заробляти на життя, не брав грошей у батьків. Та переїхавши в інше місто, Дмитро ніби закрився від рідних, не розповідав, що у нього на душі. Казав завжди, що все у нього добре. Людмила Василівна навіть не знала, що у сина серйозні стосунки, і він збирається привезти кохану на знайомство із сім’єю.

«Він майже не приїжджав додому. Востаннє бачила його ще перед новим роком, зовсім недовго, може півгодинки. Я просила: «Дімка, приїжджай додому», він обіцяв що приїде. У нього ж племінниця народилась 31 січня, а він так і не побачив її, – не стримує сліз пані Людмила. – Ми були щасливі: усі здорові, діти на роботі, внучка народилась, усе було для життя, а тут… 19 лютого ввечері ще дзвонила до нього, то казав, що нікуди не піде, бо втомився на роботі, лягатиме спати. А щойно я переступила поріг дому після роботи – телефон дзвонить. Родичка попросила подзвонити до Діми. Я зателефонувала до сина, а незнайомий голос сказав мені: «Вашого Діму вбили…».

Загинув від кульового поранення в голову – це все, що знають про смерть Дмитра його рідні. Коли поїхали після того дзвінка у Хмельницький, побачили його вже мертвим. Батькам сказали, куля влучила йому у голову рикошетом, але рідні в це не вірять, кажуть, від рикошету вона не пройшла би під прямим кутом. Мати Дмитра сподівалася на справедливе розслідування. Хотіла знати, чому загинув її син, і хто має понести покарання. Та поки що – жодних зрушень. Навіть через рік після смерті юнака не знайшли не те що винних, а й навіть не визначили можливого «стрілка».

::__IHACKLOG_REMOTE_IMAGE_AUTODOWN_BLOCK__::3

Герой Небесної сотні з матір’ю Людмилою Василівною

«Розслідуванням смертей героїв Небесної сотні займається військова прокуратура Західного регіону, яка знаходиться у Львові. Справу стосовно тодішнього начальника Хмельницького управління СБУ Віктора Крайтора було закрито. Тоді ми подали скаргу, і Генеральна прокуратура скасувала постанову про її закриття та направила на дорозслідування. Зараз по справі проводяться експертизи, у тому числі балістичні, тому речі загиблого Дмитра досі не повернули його рідним. Уже минув великий проміжок часу, проте ніхто зі спецназівців так і не дав свідчення, що начальник обласного УСБУ віддавав наказ стріляти прицільно в мітингувальників. Говорять, наказував не виходити за межі повноважень», – пояснює адвокат Тетяна Сівак.

Мати героя Небесної сотні зараз не працює, батько на пенсії. Пані Людмила каже, що покинула роботу в магазині, бо важко дивитися, як там постійно збирається молодь, а її Діми серед них немає.

«Такий він був, як кажуть, кругом повно, ніби поспішав жити. До усіх прихильний і товариський, – зітхає Людмила Василівна. – Не просто так же він пішов до СБУ, значить, знав, що робить. І тепер, я впевнена, Діма стовідсотково пішов би добровольцем воювати. Ми б його не втримали вдома».

::__IHACKLOG_REMOTE_IMAGE_AUTODOWN_BLOCK__::4

Батьки, бабуся і брат Дмитра Пагора сподіваються, що винні у його смерті будуть покарані

 

Читайте також

Лютий 12, 2015 |
Vantage Theme – Powered by WordPress.
Перейти до панелі інструментів