Про автостоп, каучсерфінг та зустріч з органами безпеки РФ
0Дах над головою мандрівнику задарма надають тамтешні жителі, яких він знаходить в соціальній мережі «Couchsurfing» (сервіс, де жителі міст запрошують переночувати подорожників до себе додому). Нам вдалось поспілкуватись з хлопцем про його подорож Росією та про зустрічі з росіянами.
– Що вас надихнуло на подорож Росією і яка конкретна ціль поїздки?
Більшу частину свого життя в мене був стереотип, що подорожувати – це примха багатіїв. Для будь-якої подорожі обов’язково треба мати купу грошей, якої на жаль в мене ніколи не було. Через це, мій туристичний досвід був обмежений містами, де я навчався: Харковом, Львовом, Києвом та декількома іншими містечками, де жили мої родичі. А у минулому році моя свідомість почала змінюватись. Стали виникати думки на кшталт: «Ти не бачив світу! Ще один-два роки і в тебе вже ніколи не буде шансів цього зробити». Спочатку ця думка була на рівні «Було б круто трохи поподорожувати». А після Нового року думка сформувалася у необхідність «Мені це треба!». Я майже одразу визначився з маршрутом і кінцевим пунктом – КАМЧАТКА. Європа, Тайланд, Індія – без сумніву дуже гарні країни, але якось занадто банально… всі чомусь звертають свій погляд у цьому напрямку. А ось Камчатка – це для справжніх чоловіків!
Вирушити в цей шлях мене надихнув автобіографічний фільм гурту «Metallica», соліст якого в момент творчої кризи поїхав в Сибір щоб покупатись в російській бані і випити водки та повернувся дуже натхненним. А також, реальний досвід двох дівчат-мандрівниць Анни та Марії, які не маючи нічого крім бажання об’їздили чи не пів світу, дуже надихнув мене на здійснення подорожі. Загалом, було декілька причин чому я хотів відвідати Росію. По-перше відсутність необхідності оформлювати візу і, як наслідок економія фінансів, по-друге – відсутність мовного бар’єру. А ще в мене був психологічний дискомфорт, коли на українському телебаченні всіляко демонізують Росію та росіян. Я хотів власними очима побачити Росію, а вже потім сказати правда чи брехня те, що про неї кажуть.
– Як до вас відносяться росіяни, яких ви зустрічаєте на шляху?
Більша частина людей болісно сприймає «відчуження» України. Якось так склалось, що на моєму шляху зустрічалися люди, якось та пов`язані з Україною: у когось тут живуть родичі, друзі або товариші по службі з армії, у когось залишились приємні спогади від відвідувань у минулому. Наприклад, у Нижньому Новгороді я ночував у дівчини, яка у захваті від карпатських гір, і до того ж в неї хлопець живе в Україні, тому вона дуже сильно переживала коли її не пропустили через кордон, лише за те, що в неї російський паспорт.
А з Кемерово мене підвозив далекобійник, який у радянські часи був професійним військовим. Розказав, що у нього була можливість за великі гроші піти воювати, але відмовився кажучи при цьому: «В мене багато колег залишилось в Україні, як я можу піти вбивати тих людей, які в минулому мені спину прикривали?»
– Наскільки часто говорите про політику з місцевими, чи спонукають вони вас до таких розмов?
Якщо говорити про водіїв то після слів, що я з України, доводиться доволі довго слухати їх ставлення до українських політичних лідерів. Звичайно, чим більше інтелігентна людина, тим скоріше розмова переходить на побутові теми. Скажімо більша частина водіїв легкових автомобілів, доволі успішні люди, беруть попутника заради власного інтересу і питають про подорож, або розповідають власний життєвий досвід. Одного разу мене підвозив водій з Нижнього Новгорода до Уляновська, який у 90-х також подорожував автостопом, то ми розмовляли на багато тем, він поділився власним «автостоперським» досвідом, а про політику не було сказано ні слова. Тим людям, які приймали мене до себе по «Каучсерфінгу» є про що розповісти окрім політики. Найчастіше вони самі подорожують чи подорожували у минулому і тепер діляться своїми враженнями і спогадами, розповідають про місце де вони живуть, цікавляться про тебе і твою подорож.
– Чи були якісь не приємні інциденти під час подорожі?
Я приїхав в Уфу якраз на початок саміту БРІКС. У місті була посилена безпека, буквально усюди стояли міліціонери, і мене з рюкзаком, звісно ж, помітили. А коли дізналися, що я з України, взагалі вирішили відвести у відділок. Нічого забороненого в мене не знайшли, однак взяли відбитки пальців і занесли в базу. Я спробував додзвонитися консулу України, без результату (треба зазначити що була ніч). Однак мене зачепила по перше, відсутність підтримки з боку України, по друге сам факт що я тепер є в базі органів безпеки РФ (мені б хотілось і надалі зберігати інкогніто), до того ж я впевнений що мій мобільний тепер прослуховується, що не дуже приємно. Однак, маю визнати, що співробітники погодились зі мною чемно, і виконували свою роботу. Вони так і сказали в кінці: «Вибач, ти з’явився трохи не в той час, не в тому місці. Приїжджай подивитися Уфу коли саміт закінчиться». Вивезли мене на службовому транспорті, і посадили у машину, що їхала у Челябінськ.
– Чи не страшно вам в такій подорожі і чи застосовуєте якісь додаткові засоби безпеки та обачності?
В такій подорожі твоя безпека знаходиться у твоїх власних руках, треба це усвідомлювати. За рік до початку подорожі я почав займатися кікбоксінгом, щоб у випадку якоїсь неприємної ситуації мати хоч якісь навички самооборони. Однак, поки що, мені не довелося застосовувати їх. Незважаючи на це, в дорозі ти постійно перебуваєш у стані підвищеної уваги, аналізуєш поведінку людей і водія з яким їдеш, тобі доводиться слідкувати за водієм та за дорогою щоб не потрапити в аварію.
– Як до вашої подорожі ставлять друзі та знайомі?
Одна моя знайома подзвонила мені і сказала, що я найнормальніша людина серед всіх кого вона знає. Розповіла при цьому, що її колеги по роботі навпаки вважають мене ненормальним ідіотом. Хтось у захваті, каже «Це круто!», хтось навпаки не розуміє навіщо мені це і чого мені вдома не сидиться. Батьки переживають, а брат вимагає нових фото та нових історій.
– Які особисті відкриття ви зробили в цій подорожі?
В Росії дуже помітна різниця між регіонами: чим далі від столиці, тим бідніші міста. На мій погляд найгірша ситуація в Челябінську та Кургані. А у Сибірі знову благоустрій на високому рівні – Новосибірськ, Томськ, Кемерово та Іркутськ на мене справили враження досить чистих міст. Ще звернув увагу на великий обсяг ремонтних робіт на дорозі, навіть водії підтверджують, що дороги активно стали оновлювати та модернізувати буквально рік-два тому.
На сьогоднішній день Святослав зупинився в Іркутську, щоб підготуватись краще до подальшої дороги. В планах: вояж по Байкалу, можливо участь у експедиції та Камчатка. Всі свої пригоди в Росії хлопець детально описує в своєму блозі та сподівається що це його не остання подорож і зовсім скоро він відкриє для себе нові країни.
Катерина ЗАГОРОДНЯ.