Найбільшою проблемою у діагностиці аутизму є неосвіченість педагогів і лікарів та страх батьків

Першим що кидається в очі це що дитина не говорить, але в нашому суспільстві особливо старші люди люблять сказати: “та це нічого, що не говорить, ще розговориться”. Батьки заспокоюються і відкладають бажання шукати проблему. Натупною проблемою є те, що педагоги знають про аутизм тільки по згадці на якихось викладах. Якщо ж така дитина порапляє в звичайний дитячий садочок, на неї дивляться, як на невихованого і сваряться з батьками, мовляв ті погано виховали своє дитя. Але навіть якщо у батьків, все ж зароджується підозра на аутизм у своєї дитини, або хтось їм про це скаже, наступає ще один важкий єтап, своєрідний психологічний бар’єр – звернутися по допомогу до психіатра. Адеж в нашій країні такі діагнози ставить саме психіатр. А думка, яка побутує в суспільстві та страх перед кабінетом на дверях яких написано “лікар-психіатр”, ускладнює становише дитини. Адже, чим раніше продіагностують і виявлять хворобу, тим раніше почнетеся терапія і шанс змінити ситуацію на краще, зросте. 
У Польщі, наприклад, подібні діагнози ставляться під час консультацій у сімейного лікаря. Куда прийти батькам психологічно простіше. Ну і звичайно освічення самих терапевті краще за наше, що збільшує шанс більш раннього діагнозування.
Ну і, кілька речей, на які варто звернути увагу батькам. Якщо ваша дитина: 

– не дивиться в очі;
– не говорить, або говорить окремі слова;
– не реагує на власне ім’я;
– не грається з іншими дітьми;
– коли приходять гості хвається або тікає в іншу кімнату;
– не любить кого його обіймають;
– не показує пальцем чого прагне, а тягне вашу руку;
– не посміхається, або робить це неприродньо;
– не любить бувати в нових місцях.

Якщо подібну поведінку ви спостерігаєте за своєю дитиною, варто звернутися до психіатра. Увага! Навіть якщо дитина має усі з перелічених ознак, це ще не означає що в неї саме аутизм. Але напевно означає, що варто звернутися до спеціалістів. 

Здоров’я усім нам і нашим дітям!