На Хмельниччині роблять щасливий глиняний посуд з трипільським розписом

«Робоча оселя», в якій Ігор Шельгорін творить свої глиняні шедеври, виконує багато функцій. Це і майстерня, і міні-студія, і офіс. Головними традиційними атрибутами є гончарний круг, який гончар змайстрував власноруч, та велика електрична піч, у якій горщики, глечики та полумиски запікаються.

Все глиняне начиння запікається в спеціальній електропечі.

Ну й, звісно, величезні стелажі з готовими глиняними виробами — чарками, кухлями, чашками, соусницями, макітрами, формами для пасок, деками для тортів, горщиками для запікання тощо. Саме завдяки цим стелажам майстерня створює враження такої собі мистецької хати. Цьому сприяють і мальовничі розписи на стінах, і невеличкі кавалки глини, і готове кухонне начиння, яке чекає своєї черги на «освячення вогнем».

Глиняні шедеври чекають на “освяченя вогенм”.

«Ідея стати гончарем виникла у мене тоді, коли я працював будівельником у Росії. Випадково зустрів одного дуже талановитого гончара, який і «заразив» мене цієї справою, — розповідає Ігор Валерійович. — Він розповів, що для своїх виробів купує нашу українську глину. Я тоді подумав: «Якщо матеріал лежить буквально у нас під ногами, то гріх не скористатися такою можливістю». Зразки форм для різних виробів придбав у нього усього за три банки сала».

Глина і стрес знімає, і душевну рівновагу повертає
У тому, що гончарство – це одне з найтаємничіших, засекречених ремесел, пан Ігор переконався на власному досвіді. Адже для того, аби здобути безцінний досвід, об’їздив практично всіх відомих «повелителів гончарського кругу» нашого краю. Навідувався за знаннями до Адамівки, Зінькова, Заміхова, Смотрича. Проте гончарі розкривають свої секрети неохоче, тому довелося все опановувати методом проб та помилок. «Не скажу, що одразу все виходило ідеально, але я отримував величезне задоволення від того, що роблю, — каже гончар. — Навіть почав досліджувати свій родовід, щоб переконатися, чи раптом не був хтось із моїх пращурів пов’язаний із гончарством. Глину шукаю по всій області, але використовую не одразу. На підготовку йде мінімум два тижні — її слід подрібнити, просіяти від камінчиків, процідити… Реалізовую готові вироби не лише в Хмельницькому, але й у Вінниці та Карпатах, працюю з гончарським кругом на ярмарках. Паралельно проводжу майстер-класи для діток. Грошей за це не беру. Мені приємно ділитися своїми знаннями.
Гончарство для мене — спосіб зняти стрес, заспокоїти нерви, забути про проблеми та негаразди. Це ніби медитація. Та й моїм рідним подобається моє захоплення. Я багатий татусь, маю трьох донечок. Тож мої красуні п’ють чай тільки з моїх чашок. У глиняному посуді моя дружина готує ряжанку, відігріває сир, зберігає молоко. Навіть проста вода залишається у ньому свіжою втричі довше. Глина, навіть випалена, — це живий матеріал, вона має свою колосальну енергію».

У таких полумисках їжа не лише корисніша, але й смачніша.

Оздоблює трипільськими візерунками та матує… молоком
Нещодавно гончар почав наносити на свої вироби магічні орнаменти, які запозичив у трипільців. Кожен має своє сакральне значення. До прикладу, можна зробити макітру на благополуччя, добробут, щастя, на врожай… За словами майстра, колись люди приділяли цьому питанню неабияке значення.
«Часто глеки та макітри матую… молоком, — каже пан Ігор. — У народі цю техніку ще називають «димленням». Це коли вироби з глини після запікання змащуються звичайним молоком та допікаються в печі при нижчій температурі. В результаті виходить посуд із красивим темним матовим кольором. Складається враження, що вироби трішки «закоптилися». Також горщики ззовні можна покрити рідким склом і тоді вони будуть красиво блищати. Тобто, всі мої вироби екологічні. Я не використовую ані китайських глазурей, ані емалей, ані шкідливих лаків. Перші, до речі, дуже небезпечні. Тим часом на наших базарах половина посуду вкрита саме таким блискучим перламутром. Боже борони з нього їсти! Китайська глазур придатна хіба-що для кахлів, і аж ніяк не для глечиків для запікання! Нещодавно знайшов художницю, яка взялася оздоблювати мої вироби традиційними українськими малюнками — калиною, соняхами, маками. Проте якщо ми й наносимо фарби на миски та глеки, то в жодному разі не зсередини».

Складається враження, що вироби трішки закоптилися.

Постукайте й послухайте, чи дзвенить
Глиняний посуд слід шанувати й правильно доглядати. Лише в цьому випадку він прослужить вам вірою і правдою багато років. У жодному разі не можна мити його за допомогою мийних засобів. Адже глина має властивість абсорбувати й поглинати у себе запахи. Краще використовувати суху гірчицю чи соду. «Я людей одразу попереджаю, що посуд, матований молоком, не можна ставити у мікрохвильовку — покриття «злізе», — застерігає Ігор Валерійович. — Останнім часом все популярнішим стає випікати паску до Великодня у глиняних формах. Саме так колись робили наші прабабусі. До того ж, це дуже грамотно з точки зору екологічності. Уявіть собі, яким виходить смаколик, якщо випікати його в алюмінієвій формі? Скільки шкідливих і небезпечних сполук переходить із них у готовий виріб при нагріванні? А дехто взагалі пече паску в жерстяній банці з-під консервів, мовляв так вона виходить маленька й красива. Але мало хто замислюється, що там цинк!
При купівлі макітри слід звертати увагу, щоб її внутрішня поверхня не була гладкою, а трішки шершавою та ребристою, мати природні смужки та рисочки від гончарського круга та рук майстра. Слід пам’ятати, що її призначення — подрібнення маку, часнику, горіхів. В гладенькій посудині це зробити буде проблематично. А для того, щоб перевірити якість глиняного посуду, слід по ньому постукати. Якщо звук дзвінкий, то тріщин немає і випалений він правильно».  

Нові кулінарні тенденції – глиняні тортівниці та форми для випікання пасок.

Гончар використовує у роботі лише натуральні матеріали.