Настав час нести відповідальність за свої дії чи бездіяльність

«Бездіяльність — це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі не вчинення дії, яку вона зобов’язана була і могла вчинити, або не відвернення небезпеки, яку особа зобов’язана була і мала можливість відвернути. Необхідними умовами є саме обов’язок діяти і реальна можливість діяти» – таке визначення дає законодавець поняттю бездіяльність. Сьогодні, після Революції Гідності, на лице особлива форма бездіяльності, я б її назвав політична бездіяльність. Особливо вона вираження у питанні люстрації (очищення влади) від державних службовців які вірно служили режиму Януковича на Хмельниччині.
До прикладу зупинюсь на керівниках обласних департаментів та управлінь. Як знущання над вимогами Майдану, продовжують спокійно працювати директор Департаменту соціального захисту населення Лукомська С.І., директор Департаменту фінансів Пенюшкевич С.А. та начальник Управління культури, національностей і релігій Трунова І.М. Особи, які представляли на Хмельниччині «владу від Бога». Ту владу яка цинічно розстрілювала свій народ. Особи, які зараз палко демонструють свій професіоналізм, патріотизм та служінню народу України. Хочу одразу зазначити, що у професійному плані не маю жодних зауважень до перелічених вище керівників. Однак є питання на якому боці булі ці державні діячі під час Революції? Хіба виступали вони зі сцени Хмельницького Майдану? Хіба засуджували злочинні дії режиму Януковича? Хіба вимагали вони разом з усіма хмельничанами відсторонення від влади регіоналів? Ні! Так мають вони сьогодні моральне право обіймати владні посади? Знову ні! Хтось може мені казати про те, що душею і серцем вони були з народом, однак, під страхом власного звільнення не могли ризикувати та публічно про це заявити. А хіба учасники Революції Гідності не ризикували своїми посадами, свободою? Вісім Хмельничан поклали своє життя заради перемоги над режимом Партії регіонів у той час, коли переважна більшість державних службовців-регіоналів відсиджувалась у тепленьких кабінетах. На лице – бездіяльність. А тепер тільки факти:
За інформацією офіційного інтернет сайту ЦВК Світлана Лукомська 10 листопада 2010 року (член ВО «Батьківщина») висунута та обрана депутатом обласної ради від Партії регіонів у 36 одномандатному виборчому окрузі (Городоцький район). Сергій Пенюшкевич 10 листопада 2010 року висунутий та обраний депутатом обласної ради від Партії регіонів у 46 одномандатному виборчому окрузі (Дунаєвецький район). Обидва виступили співзасновниками депутатської групи «Будуємо Хмельниччину Разом», яка служила стабільною більшістю для режиму Партії регіонів на Хмельниччині. На сімнадцятій сесії Хмельницької обласної ради 12 вересня 2013 р. опозиційними силами було винесено питання щодо звернення до Верховної Ради України з вимогою про невідкладний розгляд та прийняття проекту Закону України, що стосувався порядку імпічменту Президента України. Закону, який давав би можливість народу України, уразі необхідності, відкликати Президента України Януковича. Депутат Лукомська С.І. голосувала проти, депутат Пенюшкевич С.А. не голосував. Рішення не прийнято. 5 грудня 2013 року в зв’язку із революційними подіями, депутати обласної ради ініціюють прийняття звернення до Президента України щодо суспільно-політичної ситуації, яка склалася у державі. Опозиційні депутати не знаходять порозуміння із провладними депутатами, які пропонують свій варіант тексту звернення із лояльною позицією до режиму Януковича. Саме цей варіант провладна більшість депутатів приймає за основу. Опозиціонери вносять доповнення до провладного варіанту звернення, а саме: негайна відставки Кабінету Міністрів України, притягнення винних до відповідальності за криваве побиття студентів на Майдані, припинення політичних репресій щодо активістів революції та за відновлення курсу держави на євроінтеграцію. Однак, результати голосування за них негативні. Опозиція, в знак протесту покинула сесійну залу. Депутати Лукомська С.В. та Пенюшкевич С.А. усі пропозиції майданівців проігнорували і не підтримали. Як наслідок, за рішенням Народного Віче 7 грудня 2013 року були внесені в «Чорну книгу катів Українського народу». 24 січня 2014 року Хмельницький Майдан змушує в чергове зібратися депутатів Хмельницької обласної ради на дев’ятнадцяту позачергову сесію. В порядку денному знову ж таки єдине питання «Про суспільно-політичну ситуацію у державі». Через небажання депутатами приймати рішення, майданівці захоплюють приміщення обласної ради і змушують депутатів (57 за із 53 необхідних) таки проголосувати. Тільки під примусом хлопців в масках ці депутати підтримали волу народу. Лише в останній день Революції 21 лютого 2014 року депутат Лукомська С.І. зорієнтувалась та покинула Партію регіонів і депутатську групу «Будуємо Хмельниччину Разом». Депутат Пенюшкевич С.А. заяву про вихід із групи не написав взагалі. Так, вказані депутати мажоритарники представляли своїх виборців. Ніби на той час у Городоцькому та Дунаєвецькому районах не стояли Майдани. Ніби жителі цих районів не приймали участь у Революції Гідності.
Повернемось до державної служби. Хочу зауважити що, Стаття 3. Закону України «Про державну службу» визначає основним принципом державної служби – служінню народу України. У статті 10 цього ж закону основним обов’язком державного службовця є – недопущення порушень прав і свобод громадянина. Відповідно до статті 17 кожен державний службовець приймає присягу вірно служити народу України. Ви десь побачили тут служіння Президенту, голові адміністрації або іншому посадовцю? Треба зауважити, що серед державних службовців були й такі хто дотримувався власній присязі. У період Революції узяли відпустки, або позаробочий час та у вихідні були на Майдані разом із своїм народом. Тому аргументи того, що ці керівники обласних департаментів та управлінь не мали права та можливість приймати участь у Революції Гідності вважаю нікчемними та пустопорожніми відмовками і виправданням у своїй бездіяльності. Більш того такі дії можуть підпадати під Ст. 1 п.2 Закону Україна «Про очищення влади», а саме: «Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Таким чином ці керівники знову відзначились у своїй бездіяльності.
Громадськість Хмельниччини покладала великі надії на пост-революційне керівництво областю. Так с призначенням головою Хмельницької облдержадміністрації ударівця Леоніда Пруса була віра в те, що вимоги Майдану будуть виконані. А ті, хто служив режиму Партії регіонів, будуть звільнені зі своїх посад. Однак, Леонід Іванович не поспішав прощатись із кадрами Ядухи. Як наслідок, майданівці систематично блокували голову у своєму кабінеті із однією вимогою – люстрація. Ця вимога не була виконана. Леонід Прус навіть пішов далі. На посаду директора Департаменту охорони здоров’я призначив Якова Цуглевича людину, яка була висунута та обрана депутатом райради від Партії регіонів. Такий крок справедливо обурив громадськість, як наслідок голова ОДА мусив тікати у вікно від революціонерів. На лице політична бездіяльність.
Після звільнення з посади Леоніда Пруса новообраним Президентом України Петром Порошенко, його місце тимчасово зайняв свободівець Олександр Симчишин. «Він точно очистить обласну владу від регіоналів» – такі думки лунали звідусіль і тому були підстави. Оскільки, Олександр Сергійович не просто активний учасник Революції Гідності. Він був її голосом. Постійним ведучим хмельницького Майдану та учасник штабу національного спротиву. Більш того, його Хмельницькі побратими, однопартійці були серед полеглих Героїв Небесної Сотні. Однак, за піврічний термін керування областю Олександр Симчишен також не зміг звільнити регіоналів. Для мене дивним було відкриття що, він навіть не ініціював питання відставки одіозних директорів департаментів соціального захисту, фінансів та начальника управління культури. Пояснював Олександр Сергійович це тим, що в нього ніби відсутні підстави відповідно до Закону України «Про очищення влади». Однак хочу зауважити, що закон був прийняти в допомогу тим керівникам, які не змогли самостійно очистити органи державної влади від регіоналів. Ряд обласних державних адміністрацій в Україні чудово впорались з цією роботою. Прикро те, що хмельницькі керівники виявились неспроможними виконати вимоги Революції Гідності у питанні люстрації. Знову ж таки бездіяльність.
Сьогодні областю керує Михайло Загородний, який до речі, досі проходить люстраційну перевірку в Адміністрації Президента України. У цій статті я свідомо обійду питання люстрації теперішнього голови адміністрації. Однак переконаний, Михайло Васильович має унікальний шанс зробити те, що не вдалось його попередникам, а саме: звільнити директора Департаменту соціального захисту населення Лукомську С.І., директора Департаменту фінансів Пенюшкевича С.А. та начальника Управління культури, національностей і релігій Трунову І.М. Тим самим, нарешті виконати вимоги Революції Гідності. Чи пройде він цей тест – покаже час.
Політики та державні діячі не мають право повторювати тих помилок, які були допущені після Помаранчевої революції. Лояльне ставлення до кучмістів тоді призвело до реваншу антиукраїнських сил, розстрілу Героїв Небесної Сотні, втрати території країни та фактичної війни за Незалежність України сьогодні. Настав час нести відповідальність за свої дії чи бездіяльність. І розпочати можна з малого – успішно провести люстрацію в області. Очистити владні кабінети від тих хто зрадив Хмельничан під час Революції.