“Коли відігнали німців і поверталися в Україну, усім полком цілували рідну землю”, – ветеран

У 1941 році війна застала шепетівчанина Миколу Сенькова 18-річним парубком. Зараз йому 92 роки, про все, що довелось пережити, розповідає дуже коротко. “Я просто захищав Батьківщину від загарбників. Це був мій обов’язок”, – говорить учасник Другої Світової війни, Кавалер орденів Слави, Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни та нагороджений медаллю “За відвагу” Микола Сеньков.

Як згадує Микола Петрович, уже з 22 червня Шепетівка зазнала жорстоких воєнних випробувань: вранці того дня німецькі літаки бомбардували залізничну станцію і на початку липня 1941 року фашисти заволоділи містом.

“30 червня я отримав атестат за 10 класів школи, а 4 липня прийшли в Шепетівку німці і почали встановлювати свої порядки, – згадує ветеран. – Пробули вони в місті неповних три роки, а знищили понад 30 тисяч чоловік у місцевому гетто, концтаборах для військовополонених.”

Микола Сеньков розповідає, що коли Гітлер оголосив, що Україна стала німецькою, солдати якнайшвидше захотіли її відвоювати.

“Я був на броні в Шепетівці, працював у типографії, але пішов у військкомат добровольцем, не міг сидіти вдома. На війні був рядовим піхотинцем, двічі отримував поранення. Після одного з них впродовж чотирьох місяців лікувався у шпиталях різних областей, – говорить чоловік. – Війну я закінчив в Австрії. Як поверталися вже звідти додому, в Україну, цілим полком стали на коліна і почали цілувати рідну землю.”

86-річний Віталій Рудик з села Великий Лазучин Теофіпольського району був ще дитиною, коли почалась війна. Але каже, що дуже добре пам’ятає, як прийшли у село німці, і як відступали.

“Фашисти наших селян били та знущалися з них. У моєї мами було четверо дітей, батько пішов на фронт, а ми так його і не дочекалися”, – розповідає Віталій Іванович. – Зараз знову війна, стріляють наших хлопців. Такі молоді страждають, їм тільки жити і жити. Важко розібратися нам старим, що відбувається, але якщо росіяни вбивають українців, то вони вже нам не брати, виходить, а вороги. Але я не став би порівнювати Путіна з Гітлером, який знущався над усією Європою. Путін тільки надсилає війська і вбиває, але не знущається так, як він.”

Очевидці Другої світової війни часто згадують, що їм довелося пережити. Певно, ніхто з них і не думав, що доведеться дожити до того часу, коли українців убиватимуть вже не німці, а колишні союзники і брати. Визволителі щиро сподіваються, що нарешті все це закінчиться і над нашими головами знову буде мирне небо, адже саме за нього вони проливали кров.