Які зміни чекають на школи Хмельницького району?

На останню сесію Хмельницької районної ради виносилося питання про пониження ступенів семи сільських шкіл, а саме: Кудринецької, Шпичинецької, Бахматовецької, Печеської, Череповецької, Терешовецької, Миколаївської (спочатку у переліку було на дві школи більше – плюс Гелетинецька та Гнатовецька). Тобто, навчальні заклади І-ІІІ ступеня, у яких навчається мало дітей, мали перетворитися на школи І-ІІ ступеня (замість 11 класів буде 9), а школи І-ІІ ступеня – на початкові (навчатимуться першо-четвертокласники).
Врешті-решт це питання зняли з порядку денного для подальшого вивчення та опрацювання.
За словами депутата та керуючої справами Хмельницької районної ради Лесі Коменди, питання реорганізації шкіл вирішиться в процесі об’єднання територіальних громад, яке має завершитися восени.
«Якщо зараз є 39 сільських і селищних рад у Хмельницькому районі, то після об’єднання їх може стати, наприклад, чотири. Будуть визначатися адміністративні центри спроможних територіальних громад. Серед інших умов, такий центр повинен мати загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів та не менше 300 дітей шкільного віку і не менше 150 – дошкільного віку, – пояснює Леся Мирославівна. – Громада буде вирішувати, який населений пункт зможе забезпечити такі умови. Тому на більшість малокомплектних шкіл чекає реорганізація».
На її думку, не доводиться говорити про якісну освіту у школах, де у класах навчається по одному-п’ять учнів, а в одній аудиторії сидять як першокласники, так і третьокласники.
«В першу чергу потрібно думати про дітей і забезпечення їх якісною освітою. А кошти, зекономлені на утриманні малокомплектних шкіл, можна використати на інші потреби громади – ремонт доріг, довезення дітей у школи», – пояснює депутат.
До речі, при закритті школи чи пониженні її ступеня, обов’язково має вирішитися питання транспортування дітей до іншої школи дорогами з твердим покриттям.
Кореспондент «Сімейної газети» відвідала два села Хмельницького району, Гелетинці та Кудринці, щоб подивитися, як і чим живуть місцеві школи. Вибір був абсолютно випадковим.
Гелетинці
У Гелетинцях, що за 33 км від райцентру, велика двоповерхова школа стоїть на центральній вулиці, перед нею – зелена галявина з деревами, спортмайданчик та шпаківні, змайстровані дітьми. Однак на перерві не чути галасу і не видно, як діти бігають коридорами. А все тому, що тут навчається лише десята частина від максимально можливої кількості – 45 дітей.

Гелетинецька школа розрахована на 450 учнів.

«Наша школа велика і хороша, розрахована на 450 дітей. У нас є сім класів, щоправда, у другому і п’ятому навчається по одній дитині. Вони займаються індивідуально та ходять на уроки з іншими класами, – розповідає директор Ірина Дзюбінська. – Найбільше учнів (18) у 10-11 класах, тут навчаються не лише гелетинецькі діти, а й з сусідніх сіл».
У Гелетинецькій ЗОШ працює 10 вчителів, серед них п’ять – вищої категорії, три старших вчителі та вчитель-методист. Вони не лише викладають основні предмети, а й забезпечують позакласне навчання. Так, у декоративно-прикладному гуртку «Пролісок» під керівництвом Ірини Гули діти виготовляють дуже гарні речі, возять їх на різноманітні виставки, перемагають у конкурсах. Їхні картини прикрашають класи та коридори. У цьому навчальному році почав діяти гурток військово-патріотичного виховання «Джура», і його члени уже можуть похвалитися призовим місцем у районних змаганнях.
Нещодавно у школі зробили ремонт, постелили ковролін у спортивному залі, зробили внутрішні туалети та котельну на твердому паливі, що дає змогу зекономити значні кошти на опаленні. Є тут і виробнича майстерня, де ще з радянських часів збереглися усі верстати у робочому стані.
Частину приміщення займає дитячий садочок, у якому 15 дітей.
«У наступному році у нас вже буде перший клас. Взагалі є позитивна тенденція, з кожним роком кількість школярів хоч трохи, але збільшується», – каже Ірина Анатоліївна.
Оксана Лошатецька 13 років працює вчителем географії у школі, яку сама закінчила. Тепер тут навчається її донька Дарина.
«Пишаюся нашою школою, для мене вона – найкраща, має усі умови для навчання. Але мешканцям інших сіл так само хочеться, щоб саме їхня школа працювала. Тому, в першу чергу, треба враховувати інтереси громади та усіх дітей. Вони мають навчатися повноцінно», – розмірковує Оксана Лошатецька.
Кудринці
За 20 км від Хмельницького розкинулися два невеликих села Кудринці та Рижулинці, які перетікають одне в одне. Об’єднує їх досить велика одноповерхова школа, у якій навчаються діти обох населених пунктів. Заклад будували господарським способом місцеві мешканці, без спеціально розробленого проекту. За оцінками Тетяни Гули, яка вже 26 років працює директором Кудринецької ЗОШ, у ній може навчатися 240 дітей, зараз же їх лише 25.
«Школа простора, маємо велику територію, свій садок і город, частково забезпечуємо своїми продуктами харчування. Є внутрішні туалети, їдальня, газова котельня. Єдине, чого не вистачає – достатньої кількості дітей», – розповідає Тетяна Петрівна.
У Кудринецькій школі І-ІІ ступеня у цьому навчальному році функціонують другий, третій, п’ятий, сьомий та дев’ятий класи, в кожному навчається по чотири-шість учнів. Кожен вчитель веде предметні гуртки, наприклад, математичний, біологічний чи літературний, у яких діти готуються до олімпіад, святкових подій, займаються творчістю чи спостерігають за природою.
Продовжувати навчання в 10-11 класах кудринецькі учні мають у Малиничах, що в 11 км від села, однак на практиці таке стається рідко. Оскільки довезення старшокласників у Малиничі відсутнє, більшість їде у Хмельницький, де вступає до училищ та інших навчальних закладів.
Частину будівлі займає дитячий садочок, у якому виховуються два десятки дітей. У наступному році педколектив з нетерпінням чекає на початок роботи першого класу.

У Кудринецькій школі також розмістився дитячий садок.

Юлія Цісановська шостий рік працює вчителем початкових класів у місцевій школі. У неї підростає майбутній школяр – 5-річний син Владислав.
«Хотілося б, щоб школа залишилася, хоча би початкова. Якщо маленька дитина буде кудись їздити, я переживатиму. А взимку, як задує дороги снігом, автобуси взагалі не будуть ходити. Якщо ж переїжджати до міста, стикаєшся з іншими труднощами – треба знімати квартиру, шукати нову роботу», – каже Юлія Миколаївна.
На думку мешканки Кудринців Олени Гириловської, якщо немає школи – то немає села.
«У мене два сини: старший навчається у сьомому класі, молодший – ходить у дитячий садок. Тому школа мені потрібна ще дуже довго, хочу, щоб діти навчалися у своєму селі. Дитина на місці – серце в матері спокійне. Поїхала кудись – і серце болить, адже ти не знаєш, що з нею, як вона почувається, – каже Олена Вікторівна. – Можна зрозуміти і владу, їй невигідно утримувати такі школи з малою кількістю дітей. Але як пояснити дитині цю економію? Як пояснити, що через цю економію їй треба вставити ні світ, ні зоря, і незважаючи на те, чи промок, замерз, прихворів – сидіти на усіх уроках і чекати, доки тебе не забере шкільний автобус?»

Олена Гириловська хоче, щоб її діти навчалися у рідному селі.

Кілька років тому школу хотіли понизити до І ступеня, однак тоді громада відстояла її.
«Як буде наступного разу – не знаю. Ми будемо відстоювати, головне – щоб до нашої думки прислухалися», – каже Олена Вікторівна.
Головне – діти
«Виходить, що у нашій школі одна дитина «обходиться» державі дорожче, ніж у багатокомплектній. Якщо ж тут закрити навчальний заклад, тоді місцеві діти опиняються у гірших умовах, ніж в іншому селі, де є школа, – каже директор Кудринецької ЗОШ Тетяна Гула. – Ситуація досить складна. З одного боку, економити на дітях не можна, з іншого – у державі дуже складна ситуація».
На її думку, добре, що питання реорганізації шкіл відклалося до реформування територіальних громад і буде вирішуватися на місцях.
«Можливо, після реформи у кожному селі залишиться початкова школа, а далі учні обиратимуть профілі і їздитимуть на навчання у відповідні села. В такому разі важливо забезпечити нормальний транспорт і дороги, – каже Тетяна Петрівна. – Сподіваюся, що в будь-якому разі ситуація зміниться на краще».
Яким же чином та з якою швидкістю розвиватиметься реформування місцевих громад, а відповідно і шкіл, покаже час, дії влади та місцевих громад. Усі визнають, що в першу чергу слід враховувати інтереси дітей і забезпечити їх якісною освітою. Головне, щоб на практиці це питання також залишилося в пріоритеті.