Сергій Притула: українською жартуємо лише ми та Верховна Рада

Сергій Притула вважає себе щасливою людиною, У нього є усе, що потрібно справжньому чоловікові – родина, робота та почуття гумору. У свої майже 34 роки він вчиться балансувати усе так, щоб одне іншому не заважало.  

– В мене все є, я щаслива людина. Хочу лише, щоб люди, які мене оточують, були здорові і щоб я, нарешті, навчився балансувати час на родину і роботу. Тому що ці два «р» на терезах завжди неправильно зважуються, – розповідає “ВСІМ” Сергій Притула.  – Тому що родина – завжди найдорожче, що є у житті, але робота, чомусь, найбільше забирає часу. Можливо, так і має бути, і я  встигну насолодитись спілкуванням з найближчими, коли мені буде 60.  

Український телеведучий Сергій Притула розповів журналістці «ВСІМ», чому допомагає військовим в АТО, як відносяться до його роботи рідні та про те, чим популярний проект «Вар’яти».  Із гумористом зустрілися перед його концертом у філармонії.

Фото з офіційної сторінки Сергія Притули у Фейсбуці. 

«Час на волонтерство з’являється, коли уявляю, що по по хаті ходить москаль з автоматом»

Виїжджати на Схід Сергій Притула почав ще в перші місяці війни, коли бойові дії лише розпочиналися. Про враження та спілкування із солдатами розповідає далі:

– Попервах мені було трошки важкувато з ними балакати. Коли я приїжджав перший раз, то були якраз запеклі бої, це був липень-серпень. Я постійно себе накручував: от я приїду, весь такий з Києва, я собі спокійно сплю і мені нічого не стріляє, як я буду з ними балакати, – згадує ведучий. – Але хлопці якось самі стирають цю грань, там немає ніякої схибленої субординації. Вони тебе обступлять, спитають, що там на «гражданці», що там влада собі думає, далі слово за слово, жарт за жартом, вже дивишся: стоїть навколо тебе амфітеатр з хлопців. І вже коли ти приїжджаєш другий, третій раз, то немає ніяких проблем у спілкуванні.

Шоумен вважає, що велика кількість людей просто не приймається проблемами на Сході, а гроші, якими можна було б допомогти військовим, витрачають на дорогі забави. У Сергія Притули є своє бачення ситуації, він знає, як потрібно «піднімати» лінивих.

– Чим далі, тим більше прірва робиться між світами – там і тут. Багато людей в стані анабіозу, які не допомагають армії, не долучаються до волонтерського руху, можуть собі витрачати дуже великі гроші на пустощі, хоча можна було б придбати хоч якийсь харч чи одяг для того солдата, який стоїть там на Сході і робить все, щоб та «коричнева чума» не докотилася до твоєї хати. Таким людям треба постійно «капати на мізки», бо не дійде. А ще краще брати за руку і заводити в госпіталь, щоб воно зайшло в палату, де на чотири людини – шість ніг, п’ять рук, і тоді, після таких випадків, у голові щось поміняється. Ти дуже чітко в своєму житті розставляєш пріоритети, – пояснює Сергій Притула. – І коли мене питаються, де ви знаходите час на волонтерство, я завжди кажу, що коли зранку прокидаюся і уявляю, що по моїй хати ходить якийсь москаль з автоматом, в мене зразу стільки часу на волонтерство з’являється, що ви собі навіть не уявляєте.

Фото з офіційної сторінки Сергія Притули у Фейсбуці. 

Люди дають гроші, коли по «тєліку» розказують про бої і вбитих, вважає телеведучий. Сам Притула вважає, що допомогати потрібно не тільки знайомим, які воюють, сусідам і чоловікам, а всім тим, хто не побоявся взяти зброю в руки і піти «на ворога».   Про це він розповідає з особливим завзяття, адже окрім земляків,   провідав в АТО й хмельницьких спецпризначенців.

– Той хлопець, який стоїть там, має розуміти, що за ним стоїть вся країна, він не один на один з ворогом. Тому туди треба регулярно їздити, допомагати. Я пишаюся тим, що одним з перших підопічних підрозділів, якими я почав займатися після терноплян, був  8-ий окремий полк. 8-й полк спецназу – це ваші хмельницькі хлопці. Перший раз я приїхав до них в липні, потім в серпні. 3 вересня весь табір хлопців був розгромлений.  На фоні тої біди, коли ти там два місяці «пашеш», завозиш туди каски, «біоніки», оптику,.. , а потім приїжджаєш, а воно все згоріло, тому що зайшли росіяни, тоді  і знову все з нуля, – згадує Сергій. – Воно так, чесно кажучи, мобілізує дуже сильно, мотивації з’являються, які до того були не притаманні.

Ведучий переконує, що допомоги від людей для військових  надходить менше, ніж у перші місяці війни. Допомагають тоді, коли по телебаченню розповідають про бої та загиблих.  

– Таку ситуацію як зараз ми проходили після підписання мінських угод, коли всі повірили, що так воно і буде. Джерела фінансування волонтерів впали в рази. І ті гроші, які я збирав за три дні, прийшлось збирати по два з половиною тижні. В лютому під час боїв в Дебальцевому я зібрав в порядку одного мільйона дев’ятсот тисяч гривень. В квітні якщо тисяч 350 набереться, то Слава Богу, а в травні буде ще гірше.

«Син вчить мене бути терплячим»

Сергій Притула не завжди охоче розповідає про особисте. Мало хто знає, про його сокровенне –  дружину та  6-річного сина. Ведучий зізнається, що він строгий батько та нерідко вимагає від сина більше, ніж це можливо.

Фото з офіційної сторінки Сергія Притули у Фейсбуці. 

– Я постійно забуваю, коли спілкуюся з малим, що йому всього шість, я так само вчуся бути батьком, адже це перша дитина. Я регулярно ловлю себе на думці, що я забагато від нього вимагаю, будучи по життю максималістом, – ділиться Сергій. – Іноді забуваю залишити роботу за дверима свої квартири. Він мене вчить розвивати в собі те, чого в мене раніше ніколи не було. Це -терпіння…   Я ніколи не виділявся в нашій родині терпінням, на відміну від свого старшого брата, який якраз з категорії «вода камінь точить», тому і пішов працювати адвокатом. В моєму житті все було просто, як у час козаків: на коня стрибнув, шаблюку витягнув і в атаку, взяв з першого разу – добре, не взяв  – до біса, я пішов далі. Якщо мені щось з першого разу не вдавалося, мені це переставало бути цікавим. Це стосувалося і роботи, і жінок, – каже Притула. – Зараз завдяки малому в мені це терпіння почало з’являтися. Мене тепер не дратує, що десь щось йому може не вдаватися з першого разу, я знаходжу в собі сили вгамувати нерви і «вгробити» кілька годин, щоб достеменно пояснити якісь моменти.

«Не вірю у комплекс провінціала»

– Я не зовсім розумію, що мається на увазі під «комплексом провінціала», я швидше вірю в існування  «комплексу столичного». Я зі Збаража. Розумію, що ніколи в житті  не стану академіком чи столичною культурною елітою. Це просто не моє, – розказує ведучий. – Я ріс і виховувався в певному середовищі, не скажу, що я «задрипанець» і батьки мене не навчили правил поведінки. Я не бачу сенсу цуратися. Зрештою, у провінціалів залишаються такі речі всередині, яких, можливо, немає у столичних людей. Нам, тим, хто в Київ «понаїхав», набагато цікавіше жити, ніж киянам. Бо ти потрапляєш у конкретне середовище, в трошки агресивніше. Не можу сказати, що воно стало мегаагресивним, бо я до Києва переїжджав, залишивши у Тернополі п’ять робіт. Я в Тернополі літав на п’ятій швидкості свого внутрішнього двигуна, спав по дві-три години в день. Я переїхав в Київ і зрозумів – перша робота для того, щоб знімати квартиру, друга – щоб забезпечувати себе харчами, проїздом, там одна шмотка на місяць, хоча мені цього не треба було. Ми, ті, що «понаїхали», ніякої роботи не цурались, на відміну від корінних киян, – згадує Сергій Притула.

«Гумором треба займатися щодня»

Комік переконує, що гумор повинен бути авторським. Праця не із легких, однак, лише займаючись цим кожен день, можна досягти успіху і вийти на рівень якісних жартів.

Сергій Притула і “Вар’яти”

–  Хтось може подумати, що робити гумор – дуже легко і просто. Насправді,це титанічна праця, адже своїми словами, жестами треба зробити хімічні процеси в головах сотень людей, які сидять в залі. Треба зробити так,  щоб вони почали синхронно виконувати те саме – сміятися і плескати, – розповідає Сергій Притула. – Коли людина хоче себе тримати в хорошій фізичній формі, вона регулярно відвідує спортзал, коли  хочеш регулярно писати хороший гумор, ти маєш займатись ним щодня. Це не є примус себе до чогось. І ти ніколи не сядеш з думкою: от зараз я напишу хороший жарт чи хороший номер. Але якщо ти не будеш кожен день цим займатись, то ти ніколи цього не напишеш.

За словами Притули, «Вар’яти-шоу» – це лише авторський гумор. Адже, вони не мають фінансової можливості наймати людей, які б писали для них жарти. Хлопці вигадують усе самі.

– Ми в хорошому сенсі цього слова божевільні «зірви-голови», шибайголови і харцизяки, але поганого людям не робимо, – каже телеведучий. – Якби була телевізійна версія «Вар’яти-шоу», нам би не треба було на пальцях кожного разу пояснювати на концертах у тих містах, де ми приїжджаємо вперше, як Хмельницький, що то таке і з чим його їсти.  – Хтось читає «перше україномовне гумор-шоу» і думає, що це буде якась «шароварщина», хлопці гуморески можуть читати, хтось думає, що то якийсь КВН приїжджає. Ми ж працюємо в більш сучасному режимі. Ми – єдине україномовне гумористичне шоу і ми намагаємось донести зі сцени, що українською теж можна жартувати, жартувати актуально і смішно.

Фото з офіційної сторінки Сергія Притули у Фейсбуці. Сергій Притула і “Вар’яти” у Кам’янці-Подільському. 

Відсутність телевізійної версії для команди, швидше за все, є мотиваційним кроком. Тому вони сподіваються, що вже наступного року вдасться вийти на телеекрани. Адже, можливостей для цього стало дещо більше.

– Зараз вийти на екран здається можливим, адже в  каналів є великі проблеми із заповненням ефірів. У нас вийшли певні закони, які забороняють купівлю російського продукту, який був основним на всіх українських каналах. Тепер вітчизняні продюсери почали терміново шукати замінники в Україні, – каже Сергій Притула. –  Якщо я два роки тому ходив на телеканали і казав: давайте може «Вар’ятів» знімемо, то мені казали, що цей продукт не буде цікавим, бо він україномовний і нам треба, щоб дивився і Південь, і Схід.

Притулі  пропонували взяти російськомовного коміка до команди, однак ведучий відмовився.

– Я відмовлявся не тому, що я противник російської мови. Ми ж своєю творчістю не заперечуємо існування російськомовного гумору. Але ми пропонуємо альтернативу. В принципі, окрім нас, українською жартує хіба що Верховна Рада.