Від міни в зоні АТО загинув батько трьох дітей із Кам’янця
0На Схід кам’янчанин Микола вперше поїхав 16 листопада минулого року. Там він отримав позивний «Танчик».
Перед останньою поїздкою в зону АТО Микола Флерко та його дружина розповіли журналістам кам’янецького видання «Ключ» про те, чому чоловік вирішив захищати країну, залишивши у мирному Кам’янці трійку дітлахів.
ТАНК «ПРОРВАВСЯ» НА ВІЙНУ
Як справжній запорозький козак він утік від жінки до війська, аби боронити цілісність держави. Микола Флерко вже вдруге поїхав на схід, у зону АТО. Його дружина Наталя і трійко дітей залишилися в мирному Кам’янці, вони з нетерпінням чекатимуть на повернення їхнього захисника.
Ми зустрілися з Миколою за два дні до від’їзду. Худорлявий, з чубом-оселедцем він і справді був схожий на українського козака. Появу нової зачіски доброволець коментує з усмішкою: «Командир Барс наказав всім мати оселедці, так, каже, він нас буде від сепаратистів відрізняти. На схід потрапив 16 листопада минулого року. Дістатися туди допомогли волонтери.– А як на поїздку відреагувала дружина?
– Та хіба я знала? – долучається до розмови Наталя. – Два рази просився в мене поїхати в АТО, каже: «Дай 200 гривень на дорогу, я поїду». Що лиш не робила – і плакала, і просила. І що, допомогло? Задурив мене!
Якось у п’ятницю каже, що йому треба поїхати навідати маму. То їдь, хіба я проти?
Але ввечері приходить від нього смс «Пробач!». Думаю, що вже могло трапитись? Дзвоню, трубки не бере. Так день, другий… Аж у четвер взяв трубку і сказав, що в АТО. Питаю, де саме? Каже, в Пісках.
Яких Пісках? Де це? Це тоді я нічого не тямила, тепер уже як розвідник кожну точку на карті знаю (сміється).
– Так у Вас же троє дітей! – дивуюся з такої чоловічої безпечності.
– О, там є хлопці що й по четверо мають! – буденно відповідає він.
Миколу Флерко волонтери завезли у Дніпропетровськ, там він потрапив у ДУК-5 (добровольчий український корпус). Саме з ДУКу його перерозподілили у с.Піски, за кілька кілометрів від Донецького аеропорта.
На моє запитання, чому ж все таки поїхав добровольцем, відповідає якось ніяково: «Отак сидів перед телевізором, як надивлюся, що там хлопці гинуть, а я тут сижу як якийсь… Думаю, чимось же і я їм зможу допомогти!».
Так як Микола на «ти» із технікою, у 2-ій штурмовій роті, куди потрапив, йому довірили догляд за машинами та посаду механіка-водія. Навіть псевдо він має відповідне – Танк.
– Командир нашої роти Барс, а командир батальйону – славнозвісний Чорний, не раз потрапляв у об’єктиви Ваших колег, – усміхається доброволець. – Хлопці в нашій роті зібралися звідусіль – є з Чернівців, Старокостянтинова, Кривого Рогу, Дніпропетровська, навіть, з Донецька. У середньому на позиції знаходиться до 20 бійців – все як у армії, заступаємо в наряд, перевіряємо позиції, підтримуємо один одного а ще – шуткуємо.
Як зізнається мій співрозмовник, на передовій без почуття гумору ніяк, інакше психіка може не витримати такої напруги. А ще тут під цілковитою забороною алкоголь.
– Ні краплі спиртного, якщо випив, потрапиш у спеціальну яму, – каже він.
Міри безпеки на передовій – то святе діло. У людини, яка вживає алкоголь, притупляється відчуття страху, і хоч з голим руками на супротивника вона не піде, але від шаленої кулі може не вберегтися…
За майже два місяці перебування на сході Микола заробив і другий День народження.
– У мене 18 січня другий День народження, – усміхається, – за кілька метрів від мене лупануло «Градом». Так дало, що аж подушки безпеки спрацювали! Життя врятували поворот і слизька дорога, я швиденько врубав задню – і в гараж.
Їздити під «Градами», возити вантаж 300 і 200 стало для Миколи Флерко звичною справою. За цей час навіть навчився розрізняти на слух, які летять снаряди. Але, як то кажуть, хочеш вижити на війні, навчишся всього..